•  Життя як воно є

Хоч ми й не в тропіках...

Дарина АРИСТАРХОВА.

На фото автора: із кожним роком приміщення лепрозорію все більше руйнується.

Ця хвороба описана ще у китайських трактатах і єгипетських папірусах. У далекі часи таких хворих вважали проклятими — відчитавши заупокійну службу, їх виганяли з поселень, прирікаючи на самотність та смерть.

ЗГОДОМ почали створювати закриті лікарняні заклади — лепрозорії. У сучасному світі лепра вже не належить до масових захворювань, утім, за даними ВООЗ, нині у світі на неї страждає близько 11 мільйонів чоловік.

Лепра більш відома за назвою проказа. Менше її знають як хворобу Хансена, хворобу Лазаря, ліниву смерть. Вона завжди була вироком для хворого. На перших порах давала про себе знати невеликими плямами на шкірі, але з подальшим розвитком «пожирала» кісткову тканину й органи, роз’їдала очі.

У післявоєнні роки видатний офтальмолог Володимир Філатов, який працював у Одесі, був стурбований спалахами прокази, яку він діагностував, обстежуючи очі пацієнтів. Було прийнято рішення про створення лепрозорію на Одещині. Там, у селі Кучурган, і донині діє єдиний в Україні лепрозорій — обгороджена територія з охороною. Колись сюди з’їжджалися хворі з усього колишнього Союзу та інших країн (загалом у Союзі було 15 таких закладів).

«Місце вибирали ретельно, адже лепра дуже заразна, — розповідає головний лікар державної установи «Український лепрозорій МОЗ» Юрій Рибак. — Тутешні пустельні місця підійшли ідеально».

Для хворих були створені комфортні умови. Але на початку 1990-х утримувати значну територію з великим лікувальним корпусом стало надто дорого. Хворих переселили в будиночки. В одному з них — кабінет лікаря і маніпуляційна. Загалом у лепрозорії працює 35 осіб, а лікується — 12. Шестеро — постійно, решта здебільшого перебуває вдома і веде звичайний спосіб життя, вони не становлять загрози для оточуючих. Звісно, за ними встановлено постійний лікарський контроль. Востаннє лепру в Україні діагностували 2000 року на Закарпатті.

«У Середньовічній Європі прокази боялися більше, ніж наші сучасники СНІДу чи онкології. Доля таких хворих була однозначна — позбавлення всіх соціальних прав, можливості заходити до церкви, спілкуватися зі здоровими людьми. Сьогодні проказа, хоч і є небезпечним захворюванням, усе ж таки лікується досить успішно, — запевняє Юрій Володимирович. — Ефективні препарати за сучасної діагностики забезпечують повне одужання протягом трьох років. За певних умов людина може лікуватися не в лепрозорії, а за місцем проживання».

Причини зараження лепрою і досі залишаються предметом дискусії. Хвороба може роками перебувати в організмі, не виявляючи себе, але як тільки відчує сприятливі умови (послаблення імунітету, неповноцінне харчування, порушення санітарних норм), починає розвиватися. Зараз найбільше хворіють на проказу мешканці тропічних країн із низьким рівнем життя. Нині й ми переживаємо не найкращі часи — війна, економія на всьому, стреси... Та й клімат міняється у бік потепління. Водночас Європа хоче перетворити Україну на своєрідний «відстійник» для мігрантів. Хтозна, може, за цих умов проказа знову нагадає про себе.