• Це цікаво

Про що повідає ялинкова прикраса

Ось і добігають кінця новорічні свята. Чи не найвідомішим їхнім символом для людей різних поколінь є прикрашена вдома ялинка. Невдовзі знову доведеться розбирати на ній гірлянди, кульки та іншу оздобу та складати до наступної зими. Зазвичай коробка із ними зберігається у сім’ї багато років. Тож у ній можна знайти дуже давні прикраси, якими прикрашали свою ялинку ще юні дідусі, прабабусі… А звідки взагалі пішла така традиція?

У XVI столітті в Західну Європу прийшла мода у переддень Різдвяних свят прикрашати оселю. А найпопулярнішим її атрибутом стала зрубана в лісі ялинка. Родини зі статком могли собі дозволити її оздобити. На верхівці ялини зазвичай красувалася вертепна зірка, а по всьому дереву розвішували пряники та яблука, які асоціювалися з біблійним забороненим плодом, також на вітах прикріплювали запалені свічки, що в наші дні перетворилися на гірлянди і дощик.

До середини XVIII століття прикраси були тільки їстівні, крім випічки, до «ялинкового меню» входили горіхи, фрукти та цукерки. Проте вже в його кінці на зелених лапах з’явилися паперові іграшки, шишки, яєчні шкаралупки, навіть фігурки з латуні.

Нарешті у другій половині ХІХ століття в Тюрінгії (Німеччина) з’явилися перші скляні прикраси. У цьому місті відкрився газовий завод, і його робітники з допомогою пальників і полум’я навчилися «видувати» кульки. Невдовзі організувалися артілі, у продажу з’явилися скляні янголята, рибки, пташки, Санта-Клауси, феї, шишки...

До початку ХХ століття такі заводи виникли у багатьох країнах — почала розвиватися індустрія ялинкових іграшок. У цей період особливо відзначилися німецькі міста Дрезден і Лейпциг. Тамтешні майстри придумали склеювати з картону об’ємні фігурки у стилі «техно»: дирижаблі, паровозики, машинки, екіпажі, а також будиночки, черевички, слонів, оленів і жаб. Їх укривали фольгою або розфарбовували.

І в Україні, здебільшого серед родин міщан, свого часу теж прижилася традиція наряджати в хаті до Різдва ялинку. Більшість іграшок завозили до нас із Німеччини.

Проте після революції, зважаючи на «вороже» походження різдвяної ялинки, її оголосили «антирадянським пережитком минулого», як і святкування Нового року. Проте 1936-го традицію свята все ж відновили. Тоді ж повернули і ялинку, тільки не різдвяну, а вже новорічну — з червоною зіркою на верхівці. Артілі почали випускати ялинкові іграшки з вати. На зміну біблійним сюжетам прийшли червоноармійці, лижники, клоуни, акробати. Для цупкості їх обмащували крохмальним клейстером зі слюдою. Подекуди для обличчя використовували пап’є-маше і тканину.

А невдовзі налагодилось і виробництво скляних прикрас. Робітники видували і розфарбовували аероплани, дирижаблі, трактори, машини, фігурки звірів. Великий попит мали кульки з портретами радянських вождів, а також Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Колись такі чіпляли на ялинки в усіх клубах та громадських хатах-читальнях. Лише після Другої світової війни стали випускати скляні кульки з казковими персонажами, овочами та фруктами. А коли 1961 року Юрій Гагарін полетів у космос, нарозхват стали прикраси у вигляді супутників, ракет і космонавтів. На жаль, у середині 1960-х склодувні фабрики припинили виготовляти іграшки вручну. Ось чому сьогодні колекціонерами так високо цінуються ялинкові прикраси, виготовлені саме до 1966 року.

Втім, і пізніше в нас з’явилося чимало чудових оздоб для ялинки. Такі і донині випускає Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас, що поблизу Києва. Її продукція добре розходиться світом.

Можливо, після цієї розповіді читачі по-іншому подивляться і на новорічні скарби, що зберігаються в їхній родині. Адже це не просто ялинкові прикраси — подекуди це ще й свідки свого часу. Вони відбивають події історії, тодішню моду і смаки їхніх володарів.