• Відлуння

Маємо знати, що святкуємо

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

У селищі Пісочин, на трасі Харків — Київ, де місцеві патріоти, взявши до рук національні синьо-жовті стяги, вишикувалися в символічний «Ланцюг єднання», одна молодиця мимохідь запитала: «А что это вы сегодня празднуете?»

ЖІНОЧЦІ пояснили: 22 січня День соборності України, в державі загалом, і на Харківщині зокрема, відзначають 99-ту річницю з дня підписання Акта возз’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), який називають ще Актом Злуки. Ця подія майже століття тому, у 1919 році, зібрала кілька тисяч людей на Софійській площі в Києві. Українці заявили перед усім світом про неподільність землі пращурів, про єдність народу. Щодо Ланцюга єднання, то вперше він простягся від Києва до Львова в 1990 році, а свято Злуки стало державним ще 1999-го.

— А-а-а, — багатозначно мовила молодиця й подалась геть, а я залишився стояти з думкою, що є люди, котрі мають очі й вуха, але бачити й чути нічого не хочуть.

Якби ж та пані хотіла пізнати істину, то нині для цього чимало способів: книжкові видання, Інтернет, музейні експозиції. От, скажімо, днями в Харківському історичному музеї відкрилася виставка Українського інституту національної пам’яті «100 років боротьби. Українська революція. 1917-1921», присвячена подіям, в результаті яких об’єдналися українські землі. Ні, не Сталін їх об’єднав у 1939 році, ділячи з Гітлером світ, як дехто стверджує, а 20 роками раніше самі українці вирішили жити в одній державі й разом протистояти смертельній загрозі вторгнення орди: волзьких, московських, башкирських, китайських дивізій... На жаль, забракло сил, аби відстояти незалежність.

І єдності, за яку всі ратували, українцям завжди не вистачало. Петлюра підняв повстання проти Скоропадського, Махно воював проти всіх, поки врешті-решт не пристав до більшовиків. А ще із десяток отаманів чинили опір порізно...

— Цією виставкою ми віддаємо шану тим, хто і зі зброєю в руках, і ненасильницькими методами захищав нашу незалежну Україну протягом ста років. До речі, з 1954-го по 1961 рік віце-президентом УНР в екзилі був харків’янин, генерал-полковник на еміграції Олександр Удовиченко, — розповідає завідувачка відділу науково-експозиційної роботи музею Валентина Казус.

Чимало експонатів, за її словами, на виставці стосуються одного з перших державних діячів УНР у Харківській області Сергія Тимошенка, який до того ж був одним із творців українського архітектурного модерну.

...А за годину до відкриття виставки у Харкові, в саду Шевченка біля пам’ятника Кобзарю, відбулися урочистості з нагоди свята. Все проходило, як завжди: спочатку керівництво області й міста поклало квіти до монумента. Далі перед люди вийшли козак зі старосвітською бандурою й горянин з трембітою, що мало, напевне, символізувати єднання. Власне, суть злуки була написана на двох величезних банерах: «Україна єдина!». До заходу залучили кількадесят ветеранів АТО, які захищали Україну подібно до того, як за неї боролися воїни УНР.

Однак, як на мене, чогось театральному сценарію бракувало. Мабуть, згадки про студентів, що полягли під Крутами й серед яких було кілька харків’ян, про воїнів УНР, котрі загинули 100 років тому під Лозовою й котрим досі не спромоглися поставити достойний монумент, про представників слобожанських кошів козацтва та гайдамаків, «чорних запорожців», що стали так називатися після того, як на станції Лозова захопили вагон із чорним сукном і пошили собі козацькі строї. А ще ніхто й слова не мовив про народних повстанців на кшталт отамана Савонова, що боролися проти більшовиків у слобожанських степах навіть після поразки Української національної революції. В історії УНР Харківщина написала свою героїчну сторінку, яку постійно намагаються вирвати, а натомість вклеїти аркуш, де Харків здебільшого згадується як перша столиця радянської України. До цього наче в міста історії й не було.

А от про тих, хто здійняв заколот проти соборної держави УНР, згадка є. Її вмонтовано в харківський пам’ятник Кобзарю, що вважається одним із найкращих у світі. Там довкола постаті поета спіраль розвитку: від Катерини з однойменної поеми Тараса, повстанця-гайдамаки, запорожця, що розриває пута, й по висхідній доходить до червоноармійця, котрий і знищував Українську державу. Скульптор Манізер так вкарбував ці постаті, що їх звідти не вирвеш, адже вони за надійною спиною українського пророка Шевченка... Та й, звичайно, робити цього ніхто не буде. Просто треба активніше доповнювати історію правдивими фактами. І не тільки робити це в музейній тиші, а й доносити до людей різними методами. Щоб деякі перехожі, побачивши Ланцюг єднання, не запитували: «А что это вы празднуете?»

На фото автора: біля монумента Кобзарю в День соборності.