• Санітарно- профілактичне

Пошесть

Євген ДУДАР.

м. Київ.

Дружній шарж Анатолія Арутюнянца.

Вірус страшний. Поміж людьми ходить. Хвороба. Невиліковна. Наївся — спати хочеш. Поспав — хочеш їсти. А решта — тринь-трава. Хоч світ валися. Аби на голову не падало. На твою.

Глухнуть люди. Далі своєї шкури не чують.

Сліпнуть. Далі свого носа не бачать.

Якщо й побачать, то тільки те, скільки у кого в кишені. Що в хаті. Що в гаражі.

А скільки у кого на голові? На шиї? На спині? На серці? В печінці?

«Своїх хвороб вистачає. І своїх клопотів...» Колектив. Бригада. Один за всіх, всі за одного. «Один за всіх» знає усе. І пише.

«Всі за одного» не знають нічого. Хіба те, що він не любить грати в доміно...

І ось зіграв... У ящик. Зібралися: «Ти пішов від нас...»

Куди в біса пішов? Його понесли. Він три місяці перед тим узагалі не ходив. І ніхто не знав.

Привезли туди. У вічний гуртожиток із постійною пропискою.

Ями нема. Коли жив — копали всі. Помер — не хоче ніхто.

Сидять чотири богатирі. Лицарі мотузки й лопати. Пики червоні. Носи сині. В очах — ні інтелекту, ні совісті.

— Дорогий ти мій!.. — побивається жінка.

Зараз буде ще дорожчий. Сам же він не встане. Могили собі не викопає.

А ось ті. З дудками. Таланти з великої дороги. Також чекають. Даси ще — ще раз дунуть. Не даси — карапет ушкварять. Або лєтку-єнку...

Вірус бушує. Людяність у людях пожирає. Заздрість будить. Сверблячку до наживи. До мавпування.

Усі аристократи! Ще вчора у кукурудзу бігав. Зорі лічив. Сьогодні, язика висолопивши, бігає, золотий унітаз шукає. Ніби він буде його на голові носити. Ніби від звичайного у нього алергія.

Аристократи! Колишній аристократ виділявся головою. Сучасний — унітазом...

Пошесть. Гірше чуми. Подобу людську у людині вбиває.

Хліб святий під ногами валяється — не бачить. Товариш стогне — не чує. Храм природи руйнує. Святі традиції оскверняє...

Шкаралупою байдужості обросло серце. Душа лінивою пліснявою вкрилася. У власному жирові совість задихнулася. Тільки утроба працює. Як каменедробарка. І в голові блимає. Дві лампочки. Зелена та червона. Утробовигідне — поїхали. Невигідне — стоп!

Червона — дрімає у власному салі. Зелена — жене, висолопивши язика. І далі своєї утроби не чує. І далі свого носа не бачить...

А далі... яма. І отакі з червоними носами... І отакі з дудками...

Пошесть.

Сердечно вітаємо нашого давнього автора — всенародно відомого письменника-гумориста-сатирика, артиста розмовного жанру, лаурета численних літературних премій Євгена ДУДАРЯ з його славним 85-річчям!

Будьмо!