• Бувальщина

“Щедрий вечір! Добрий вечір?..’’

Ірина Ясінська.

Житомирська область.

Мал. О. Кохана.

ДАВНЕНЬКО вже не бачились кумасі, тож коли зустрілись біля магазину — любесенько розцілувались, і потекла розмова.

— Чула, ваш Дмитро вже не товаришує із зеленим змієм, — розпочала Олена злободенну тему.

— Хвала Господу! — зітхнула Галина. — Якби не Микола, навіть не знаю, чим би скінчились ті постійні посиденьки з вашим, кумонько, Іваном!

— Чула щось краєчком вуха. Але краще ви розкажіть.

— Мені сам Микола повідав, як усе було насправді. Тож слухайте…

Активісти місцевого сільського будинку культури готувались до щедрувань — складали сценарій, шили костюми.

— Чому саме мені випало бути чортом? — бубонів Микола, молодий ветлікар, котрий три роки тому приїхав у село після закінчення вишу.

— Та годі тобі! — дорікнула завідувачка клубу. — Це ж складна роль, не кожен здатний її зіграти. А ти актор! Талановитий і винахідливий.

Похвала подіяла миттєво — хлопець гордовито випростався, і на вуста набігла задоволена усмішка. На тому розмова й скінчилась…

…Тієї ночі мороз був пристойний. У сільських оселях яскраво горіло світло, линули запахи згорілих дров та розмаїтих смачних наїдків. Це ж Багата кутя! Столи в кожній домівці ломилися від страв та пузатих пляшок звеселяючого питва.

— Ох і холодно! — потирали руки ряджені щедрувальники, прошкуючи від дому до дому переметеними стежинами.

І знову линуло радісне «Щедрий вечір! Добрий вечір!..». Галаслива компанія закликала господарів не скупитись. Збирали на купівлю нової аудіоапаратури в будинок культури. Люди зсипали в торбину дарунки й запрошували щедрувальників до столу.

— Ну що, Колюню, зайдемо до твоєї Томочки? — підштовхнула «чорта» ліктем «баба-яга» (завідувачка).

— Гайда до Томочки! — загукали всі, не чекаючи згоди Миколи.

У Тамари розсипали перли сміху, жартів і побажань та й подались далі. Микола на якусь мить затримався за розмовою із нареченою і відстав від гурту. Довелось бігти навпростець широкою стежкою між городами. Аж раптом підвернув у кучугурі ногу й сторчма полетів у сніг. А в ту мить, коли він, тихенько лаючись, обтрушувався, поправляв роги й хвоста свого маскарадного костюма, назустріч вийшов перехожий. Похитуючись і важко опустивши голову, додому повертався Дмитро. Ой і щедре ж було в кума частування! А горілочка… Справжній цілющий бальзам! Додому йти ну ніяк не хочеться! Та ще й ноги плутаються і очі погано бачать...

Яскравий місяць поливав світлом його розхитану ходу. Микола зійшов убік зі стежки й увічливо привітався:

— Доброго вечора, дядьку Дмитре! Хай щастить на здоров’я й достаток! Щедрої вам куті…

Чоловік підвів голову й отетеріло витріщився на парубка.

— С-с-святі небеса! — перелякано пробелькотів.

Несамовито хрестячись, раптово протверезілий Дмитро щодуху мчав додому і мимрив на ходу:

— Казала мені моя Галька не пити, бо скоро чорти ввижатимуться. Не слухав… Господи, врятуй і помилуй! Святий Отче, збережи і не введи у спокусу…

Так — із молитвами й наріканнями на самого себе — домчав додому, вскочив у хату й замкнув двері. Важко хекаючи і не тямлячи себе від страху, зайшов до світлиці. Галина саме провела гостей і прибирала зі столу. Повернення чоловіка відволікло її від роботи. Той, блідий і засапаний, лише видихнув:

— Галюню! З-з-золотко! Б-б-більше не питиму! Їй-Богу!..

А Микола, сам того не відаючи, що має такі здібності лікувати від згубної пристрасті, ще довго сміявся, розповідаючи друзям про свою пригоду…

— Уявіть, хоч наступного дня все з’ясувалося, Дмитро досі й краплі горілки в рот не взяв, — завершила Галина свою розповідь. — Більше не хоче, щоб над ним усе село реготало і питало, як це він від чорта зміг утекти.

Кумасі ще трохи потеревенили про життя й розбіглися по домівках…

Минуло Водохреще й забрало із собою останній відгомін свят новорічно-різдвяного циклу. Не стихали лише веселі розповіді про Щедрий вечір — по-справжньому щедрий на веселощі та несподіванки.