• Розкажу про хорошу сім’ю

Просто щасливі

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Барський район

Вінницької області.

У село Лісове мене покликав телефонний дзвінок голови сільради Павла Вітика. «Ми вітатимемо землячку Юлію Гавловську з отриманням ордена «Мати-героїня»…»

НА ПРОСТОРОМУ подвір’ї майже впритул стоять дві невеликі чепурні хатини. Тут мешкає сім’я Гавловських. Івану та Юлі по тридцять п’ять років, а у них уже шестеро дітей. Найстарший син Саша навчається у Барському будівельному ліцеї, Вітя та Іван — у десятому і восьмому класах Копайгородської школи, Богдан і Альона — третьокласники місцевої початкової школи, а вдома з батьками залишається трирічний Олексійко, бо у селі немає дитсадка.

«На прикладі цієї пари нам би всі сім’ї виховувати, — відгукується про своїх сусідів сільська бібліотекарка Ніна Нечитайло. — Бо ж не секрет, що багато їхніх ровесників не обтяжені такими турботами, а живуть по-іншому…»

Юля з’явилась у селі дванадцятирічним підлітком. Її батьки місцеві, але тривалий час проживали у Росії. Так склалося, що мама Клава вимушена була повернутися до своєї рідні в Лісове разом із дочкою і сином Сергієм. Юля подружилася з Катею Гавловською, у якої був брат Іван. Ніхто тоді й гадки не мав, що його дитяче захоплення гарненькою «чужинкою» зовсім скоро переросте у палке кохання.

— Я весь час думав про Юлю, — зізнається Іван. — Боявся, щоб ніхто з хлопців на відбив її у мене. Коли стали повнолітніми, вирішили створити сім’ю. Наші матері не суперечили, а татків у мене і Юлі на той час уже не було...

— Дякувати Богу, живуть Іван із Юлею душа в душу, — розповідає мама глави сім’ї Євгенія Данилівна. — Я не натішуся, що маю таку невісточку, називаю її «Юля-донечка». Вони створені одне для одного — роботящі, розумні й відповідальні. Це обійстя подарувала їм сільська рада, коли у них уже було троє дітей. Тут стояла хата-розвалюха, занедбана маленька літня кухня, а навколо —здичавілий сад. Все своїми руками доводили вони до ладу. Ми зі свахою допомагали, проте діти наробилися більше.

Екскурсію домашніми «хоромами», як він сам сказав, провів для мене Іван. Також господар показав у теплій стайні трьох кобил — Надю, Алісу і Маринку, поруч у хліві стоять корови Зірка і Білка, а у просторих клітках ніжаться на солом’яних «перинах» двоє підсвинків, через перегородку туляться троє бичків. Трохи далі, в глибині подвір’я, — стоги сіна і соломи під накриттям, дві сушарки для слив і доглянутий горіхово-сливовий садок. Не забув і про сімейних улюбленців — собак Жука і Долара…

— Прізвиська тваринам ми даємо всім сімейством — кожен хоче, аби саме його пропозиція «пройшла». А взагалі всі рішення приймаємо з Юлею разом. Оце нещодавно порадились і викопали криницю, провели в хату воду, встановили бойлер і облаштували ванну кімнату, туалет. Ось ця цегельна прибудова — то теж плід нашої родинної ради. У майбутньому хочемо ще побудувати довгий хлів, аби там розмістилися добротна майстерня, гаражі для легковика, мотоцикла з коляскою, мотоблока з причепом, велосипедів синів і дровітня…

До речі, про дрова. Їх Іван Володимирович вимірює не складометрами, а запасами для чотирьох грубок. Гріють пійло худобі й на теплі в кімнатах не економлять.

…Впоравшись із кухонними справами, присіла на краєчок дивана і Юля з Олексійком на руках. Про чоловіка вона каже, що «в нього руки самі все роблять. Він такий працелюб, яких небагато в селі».

— Діти — мої турботи, моя відрада, моє найбільше щастя. Часом здається, що зі своїми дітками я… ровесниця. Якби ви тільки бачили, які чудові дні народження ми влаштовуємо, коли іменинника вітає вся хатня ватага, як щоразу цікаво зустрічаємо новоріччя, як святкуємо якусь сімейну подію! Багата людина та, яка має велику родину, батьки ж бо не вічні. Я певна, що за це нам з Іваном діти колись обов’язково подякують…

Усі радощі й печалі Гавловські ділять порівну. А гіркоти рутинної у них теж вистачає. Та не про це зараз мова. Такою сім’єю не можна не захоплюватися. Гартовані безліччю домашніх клопотів, Іван та Юля не просто багатодітні батьки, а щасливі люди.

На фото автора: сімейство Гавловських.