• Заповітне

Заклики на цеглині

Ольга ОСИПЕНКО,

провідний науковий співробітник музею С. С. Гулака-Артемовського.

м. Городище

Черкаської області.

Семен Гулак-Артемовський і Тарас Шевченко. Два світочі нашої культури, майже ровесники, близькі земляки, адже між їхніми малими батьківщинами — Городищем і Кирилівкою — якихось сорок верст... Обох єднала щира вірна дружба. А ще синівська любов до рідної України, самовіддане служіння своєму народові.

ТОЖ ЗАКОНОМІРНО, що серед експонатів Городищенського музею співака і композитора є й такі, що безпосередньо пов’язані з іменем геніального поета. І чи не головної уваги заслуговує звичайна... цеглина. Хоча насправді вона унікальна, адже на ній надряпано Шевченкове: «Чи буде суд? Чи буде кара? Царям, царятам на землі?..», взятими з полум’яної бунтарської поезії «О люди! люди небораки!».

Наприкінці шістдесятих років минулого століття цю цеглину знайшов і передав до музею школяр із села Орловець Городищенського району Петро Калюжко. Зрозуміло, що напис зроблено на заготовці-сирівці, а вже потім випалено. Мова може йти про давню, вже не існуючу Орловецьку цегельню: слова написані російським правописом із літерою ъ, характерною у транскрипції до 1917 року.

Звісно, більше розповісти про свою знахідку міг би сам Петро Калюжко. Проте в Орловці з ним зустрітися не вдалося: продавши своє обійстя, він давно виїхав в інший регіон України. Історію цеглини допоміг відновити його колишній сусід і старший товариш Іван Сторчовий.

З’ясувалося, що домівка Петра Калюжка була під горою Бучихою. Навколишні пагорби тут здавна всіяні цеглою — і шматками, і цілою... Саме в цій місцині Петро і знайшов безцінну реліквію. Виходить, цегельня розташовувалася саме тут?

Іван Трохимович підтверджує цю думку. «Ще малим мені розповідали про неї. Говорили, що була вона ще за Шевченкових часів. Але старожили села її вже не застали».

Нині пам’ятне урочище нічим не відрізняється від інших орловецьких куточків. Звичайні крутосхили, порослі перелісками і чагарниками. На цих невдобах і височів колись немалий цегельний завод, котрий, як твердить І. Сторчовий, виготовив цеглу для спорудження чи не першої на Правобережжі цукроварні (1834 рік). З неї побудований і розкішний палац місцевих поміщиків — польських графів Потоцьких.

Отже, напис на цеглині слід датувати або серединою, або кінцем ХІХ століття. Він — свідчення величезної популярності Кобзаревого Слова, яке пробуджувало національну і громадянську свідомість, гартувало дух нації.

До речі, старовинне село Орловець (перша письмова згадка — 1499 р.) відоме ще й битвою гетьмана Петра Дорошенка, якому допомагало двадцять тисяч кримчаків, з лівобережними козацькими полками, очолюваними полковником Дмитрашком, за підтримки чималого московського війська. Ця показова ілюстрація того, як брат ішов на брата, мала місце 1674 року.

Родом із цього села знані українські поети, батько й син, — Максим і Володимир Гаптари.