• Сміхослово від Романа

Роман КРИКУН.

м. Сокаль

Львівської області.

Синок запитує:

— Мамо, а у собак бувають інфаркти?

— Так, коли їм створюють людські умови існування.

* * *

Львів, аеропорт, посадка в літак. Іде по трапу дядько. Стюардеса:

— Громадянине, з бараном не можна.

— Дорогенька, який баран? Баран вчиться у Києві в інституті, а це всього лише могорич!

* * *

— Петю, ти мене любиш? — запитує дружина.

— Так, дуже.

— І підеш на смерть заради мене?

— Нізащо! Моя любов безсмертна!

* * *

— Люба, ти виконаєш моє останнє прохання?

— Авжеж, дорогенький.

— Я хочу, щоб після моєї смерті ти вийшла заміж за Степана.

— Але я думала, що ти його ненавидиш.

— Ще й як ненавиджу!

* * *

Дружина — чоловікові:

— Любий, ти щось від мене приховуєш?

— Чому ти так вирішила?

— Бо ти перестав розмовляти уві сні.

* * *

— Ви такі файні! А де ж той недолік, про який писали у своєму шлюбному оголошенні?

— Зараз він у дитячому садку. Після роботи заберу.

* * *

— Ну що, шановний, п’єте?

— Ну як вам сказати, лікарю...

— Кажіть чесно! Бачу, що п’єте. І що п’єте?

— Ну, якщо назву цього напою поділити навпіл, то вийде назва двох тварин.

— Ага, російською виходить — «конь» і... як! І багато п’єте?

— А щоб знайти відповідь на це запитання, поміняйте тварин місцями...

* * *

Через деякий час після весілля доньки мати запитує в неї:

— Як до тебе ставиться чоловік?

— Чудово! Дає мені все, що я прошу!

— Отже, мало просиш.

* * *

— Юрку, ти дурень і жарти в тебе дурні!

— Люська, виходь за мене заміж.

— Ой, прошу, вибач мені! Ти серйозно?

— Та жартую, жартую.