• Не можу мовчати

Одноразова допомога

Валентина КАЛЮЖНА.

Звенигородський район

Черкаської області.

УЖЕ третій рік поспіль оформляю субсидію, бо вартість газу зростає швидше, ніж моя пенсія, відтак не спроможна самотужки оплатити комунпослуги. Першого року мені дали 333 куби. 2015-2016-го зменшили норму споживання до 262. Після доплати із власного гаманця за тепло на ліки та харчі грошей не залишилося. Доведена до відчаю, зателефонувала на гарячу урядову лінію. Там мені порадили звернутися в Міністерство соцполітики. Через місяць на мій лист надійшла відповідь, що цю норму встановлює Кабмін. Знову пишу. Звідти відфутболили в Міністерство вугільної промисловості й енергетики. А ті — в Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Восени мені знову врізали норму споживання газу до 237 кубів. Тож уже другу зиму живу в холодній хаті. Зібрала на початку 2018-го всі попередні листи, відповіді на них, описала свої доходи, видатки й надіслала в Кабмін. Звідти повідомили, що мій лист спрямовано в Департамент соціального захисту населення Черкаської облдержадміністрації. Комісія його розглянула й прийняла рішення надати одноразову допомогу розміром 300 гривень. Це просто сміх та й годі. Влада розкрадає державу мільйонами, а на пересічних людей, таких, як я, їм начхати. Чи зміг би бодай один із можновладців обігріти свої хороми за 300 гривень?