За звичним сценарієм

Устина ГРЕЧАНЮК.

Незважаючи на несподівано блискавичну депортацію лідера політичної сили «Рух нових сил» Міхеїла Саакашвілі, анонсований ним на 18 лютого марш «За майбутнє» таки відбувсь. У столиці на акцію вийшли, за оцінкою правоохоронців три тисячі осіб, за свідченнями очевидців — понад 10 тисяч. Подібні заходи, щоправда, менш велелюдні, відбулися в багатьох інших містах країни.

У КИЄВІ, якщо не враховувати закриття семи станцій метрополітену, на яких начебто шукали вибухівки, все пройшло за звичним сценарієм. Спершу відбулася хода від парку Шевченка до Михайлівської площі. Затим мітинг, на якому учасники ухвалили резолюцію із вимогою відставки Президента і заявили про створення комітетів громадянського опору і груп прямої дії (що воно таке, ніхто не взявся розтлумачити). Завдяки відеозв’язку звернувся до своїх прихильників і Міхеїл Саакашвілі, котрий заявив, що незабаром будуть представлені «свій кандидат у президенти від народу, кандидати у парламент і уряд України». За кілька годин більшість протестувальників розійшлась у своїх справах.

Усе частіше недільні акції опозиції називають «рухом розчарованого суспільства». Щось у цьому є сумне... І справді, ці марші та пікети радше нагадують «випускання пари», ніж запеклу боротьбу із владою. Слушну думку висловив один із політичних експертів. Мовляв, невже хтось дійсно вважає, що Президент або уряд злякаються резолюції і підуть у відставку? Ніхто просто так владу не віддає. Так було і чотири роки тому на Майдані: вийшли за покликом серця, а отримали танцювально-розважальне шоу із «масовиками-витівниками» на сцені, котрі водночас торгувались із владою за посади і потоки. І так тривало аж до 18 лютого...