• Проблема

Острови невезіння

Микола ЯСЕНЬ.

Дніпропетровська область.

Великий індустріально-промисловий Кривий Ріг — місто унікальне, бо тягнеться степами з півночі на південь аж на 124 кілометри. Його довколишні простори здавна називають сільським Криворіжжям. Це не лише Криворізький район, а й чимало населених пунктів Широківського, Софіївського, Апостолівського, П’ятихатського районів Дніпропетровщини і Петрівського та Долинського сусідньої Кіровоградщини. Багато мешканців цих сіл і селищ працюють на підприємствах Кривого Рогу. А ще у своїй так званій малій «столиці» вони лікуються, вчать дітей, продають вирощене та відгодоване, скупляються, проводять дозвіллля...

КОЛИСЬ існували державні автотранспортні підприємства, які забезпечували регулярне автобусне сполучення між тутешніми населеними пунктами в усіх напрямках. Тепер, коли цим займаються приватні автоперевізники, ситуація змінилася: частота поїздок у те або інше селище-село регулюється «доцільністю». Населені пункти поділяються на «вигідні» і «не вигідні». Через це вже давно виникають конфлікти, непорозуміння і «народні заворушення». А ще не влаштовує сільський люд те, що замість автобусів великої місткості нині курсують мікроавтобуси — маршрутки, як їх називають. У них набивається пасажирів, як оселедців у банці, за принципом «мала купа — давай ще». І все одно не всім вдається втиснутись у переповнені транспортні засоби. Їдуть же селяни як у Кривий Ріг, так і назад часто з валізами, торбами, пакетами і цілими лантухами. Зрозуміло, що для всього цього багажу мікроавтобуси непідходящі.

Іще одна проблема, від якої все більше потерпають жителі сільського Криворіжжя, — стан доріг. Їх ремонтом тут практично ніхто в останні два десятиліття як слід не займається. Про жахливе «тверде» покриття вже страшні перекази ходять. Тільки місцевому люду діватися нікуди — доводиться наважуватися на героїчні поїздки.

І ось нещодавно у жителів кількох сіл так званого інгулецького напрямку — Степового, Латівки та Новолатівки і Рудничного, які розташовані за 15-20 км од Кривого Рогу, навколо селища Рахманівка, луснув терпець. Селяни влаштували на одній із центральних площ Кривого Рогу мітинг. Люди вимагали не позбавляти їх можливості легко і без проблем як дістатись до «свого» міста, так і виїхати з нього.

Маршрути до цих сіл давно віддані на відкуп «приватникам». А для останніх пасажири в селах, які за три-сім кілометрів обіч автотраси, — дріб’язок, не вартий «ламаної копійки». Маршрутка ходить до них, кажуть люди, «за довільним графіком на розсуд водіїв» — із кількагодинними перервами, часто-густо її взагалі марно чекати. На маршрут виходить максимум три машини малої місткості, а в негоду, як оце було нещодавно, дві, а то й одна.

— Хочуть — їдуть, а не хочуть, то й ні, — обурювалися на мітингу жителі сільського Криворіжжя, які називають свої населені пункти «островами невезіння». — А що ж нам робити? Нічого не залишається, як складатись по 30, 40 чи й 50 гривень, щоб знайти охочого нас везти. І це тільки в один бік. Якщо ж в обидва, тоді й працювати у місті сенсу нема. Не наїздишся. Хоч сиди дома і з голоду вмирай!

От тільки не видно, щоб влада хоч якось реагувала на претензії людей. А найсумніше те, що виручати «безвиїзні» села і селища просто нема кому. Річ у тому, що географічно вони розташовані між... двома районами Кривого Рогу. Так-так, уявіть, яке це велике місто. Виходить, що маршрути до них вважаються міськими. Проте міськраду проблеми жителів сільської «периферії» не хвилюють. Кажуть, що вигідний «відкатами» перевізницький бізнес «курирує» хтось «ну дуже крутий навіть у масштабах усієї області», щоби до нього можна було дістатися чи достукатись. А під юрисдикцію районної адміністрації рейси до вищезгаданих сіл не підпадають. І подібних «островів невезіння» на Криворіжжі дуже багато...