• Повертаючись до надрукованого

На кому заробити? На селянинові...

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

У газеті за 30 січня був надрукований матеріал «Чому зникають батьківські хати». У ньому, зокрема, йшлося про те, що українське село сьогодні потерпає від крадіїв. Колись українці не замикали своїх домівок, а просто ставили віник біля дверей, мовляв, господаря немає, і ніхто не смів рипнутись. А тепер не те що хати замикають — каструлю чи чавунець бояться повісити у дворі сушитися, бо вкрадуть. Розібрали одну хату, бо ніхто не живе в ній постійно, — беруться за іншу. Так поступово руйнується село. Причин цього явища кілька. Нова поліція злодіїв не ловить, пункти прийому брухту беруть усе, що їм несуть...

БАГАТЬОХ стаття зачепила, як кажуть, за живе. Зокрема, мешканця села Козіївка, що в Краснокутському районі, Віктора Івановича Рудя. Він зателефонував до редакції:

— Ви написали правильно,— сказав він, — але забули ще про таке. Чому іноді хати стоять пусткою? Бо процедура оформлення спадщини чи приватної власності на хату та земельної ділянки біля неї довга і дорога. Хотів би хтось продати, а інший купити, та не виходить. Як от у мене...

...Народився Віктор Іванович у Козіївці у 1942 році. Дитинство було голодне, але хлопець докладав усіх зусиль, аби вибитися в люди. І таки став студентом вишу, вивчився на економіста. Чверть століття пропрацював головним економістом у колгоспі села Просянка, що в Куп’янському районі. Коли стався вибух на Чорнобильській АЕС, був серед ліквідаторів аварії. Працював, не ховаючись від рентгенів, отож здоров’я геть підірвав. Гадав, що на пенсії відпочине.

Та одна за одною навалилися біди на чоловіка. У 1991 році в аварії загинув син. Дружина захворіла від горя і теж пішла за межу. Залишившись самотою, Віктор Іванович вирішив доживати віку в рідних місцях, у материнській хаті. Тож повернувся з Просянки до Козіївки.

Будинок у Куп’янському районі, який заробив у колгоспі, спробував продати. Але з’ясувалося, що зробити це не так просто. З одного боку, сьогодні мало охочих переїхати в сільську глушину. З іншого — потрібно оформити купу документів: зареєструвати хату в БТІ, приватизувати земельну ділянку... Сусіду, за словами Віктора Івановича, ці клопоти обійшлися в 9 тис. грн, а продав чоловік помешкання за 7 тис. грн. І хоч знайшовся покупець, справа із продажем застопорилася. Коли ж у черговий раз Віктор Рудь навідався з Козіївки до Просянки, то серце стислося від болю: весь метал, який застосовувався під час будівництва льоху, вирвали з живим, систему опалення із хати винесли дочиста.

— Отак поступово і вмирають села, — підсумовує пенсіонер.

У Козіївці, де народився Віктор Іванович, жити також не весело. В центрі дорога ще така-сяка, а у закутку, де розташована його хата, такі «озера» із ям — хоч карасів запускай. Взимку не зігрієшся, бо кубометрів, які субсидуються державою, замало, а ціна на газ непідйомна для пенсіонера. Дров стільки, щоб не мерзнути, теж не купиш, бо вони по 4,5 тис. грн за причеп.

Та найбільше болить чоловікові несправедливість, яка панує довкола. Мовляв, кожен хоче заробити на простій людині. От узяти хоча б газівників. У Козіївку та деякі інші села Краснокутського району блакитне паливо провели наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років. Тоді ж і поставили котли опалення. За цей час майже всі вони свій ресурс відпрацювали. Віктор Іванович встановив новий прилад. Покликав майстрів, вони все швидко зробили. Вісім років відтоді минуло, аж тут після чергового огляду системи опалення газівники ошелешили пенсіонера — мусиш, чоловіче, замовити новий проект газифікації обійстя. І припис прислали: якщо не буде проекту, то відріжуть газ. Віктор Іванович ніяк не може збагнути, навіщо той проект потрібен, адже він не чіпав систему газопостачання, нічого в ній не змінював, а просто на місце старого котла поставив новий, майже такий самий. Та мусив іти до газконтори, де зустрів із десяток «друзів по нещастю», які свого часу теж котли замінили, а тепер мають замовити проект, щоб не залишитися без тепла.

Зрозуміло, газівники хочуть заробляти гроші. Якщо діяти так, як пропонує Віктор Іванович, — зробити огляд, скласти протокол, на підставі якого узаконити заміну старого котла на новий, то багато не накапає, а якщо виготовити новий проект, то сума буде значнішою. А скільки загалом розвелося в Україні проектних фірмочок, які за гроші «узаконюють» землю селянам, на якій ті живуть з діда-прадіда, хату, газифікацію, навіть побудований своїми руками сарай... І кожна така контора хоче пити чай, закусуючи бутербродами з маслом та ще й ікрою. А на кому швидко можна заробити? На селянах, пенсіонерах, усіх простих людях...

На фото автора: Віктор Іванович Рудь в Козіївці.