• Скарби рідного краю

Серпанкова мрія

Євген ЦИМБАЛЮК.

Рівненська область.

Як відомо, нині до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України належать: Опішнянська кераміка, Косівська мальована кераміка, Кролевецькі ткані рушники, Культура хліба, Петриківський розпис та Козацькі пісні Дніпропетровщини.

РІВНЕНЩИНА запропонувала внести до цього списку й серпанкове ткацтво, яке має вікову традицію на Поліссі та Волині, насамперед у селі Крупове Дубровицького району. Відповідні документи, які спільно підготували громада цього села, обласний центр народної творчості та Рівненська ОДА, вже погодили в Українському центрі культурних досліджень. Тепер очікують рішення Експертної ради Міністерства культури України, у складі якої — відомі фольклористи та етнографи. На Рівненщині вірять, що воно буде позитивним.

Що ж таке серпанок? Це легка напівпрозора домоткана тканина — мрія українських дівчат у давні часи. В одяг із неї вбирались і селянки, і заможні пані. Серпанкові мережива були неодмінним елементом весільного вбрання наречених, котрі вінчалися в церкві. Але в останню сотню літ попит на одяг із серпанку впав, це полотно ніде фактично не ткали. Лише в останнє десятиліття-друге почалося активне відродження серпанку, особливо на Рівненщині — у місті Радивилів та селі Крупове.

Загалом Крупове вважається столицею поліського ткацтва, одним із центрів культури цього краю. Тут досить розвинений промисел декоративно-вжиткового мистецтва, збереглись унікальні методики ткання льону та вишивки на ньому. Крупове представлене десятками майстрів, з-посеред яких відомі на всю країну Уляна Кот, Ніна Рабчевська, Ніна Дем’янець, Ольга Придюк. Їхня майстерність вражає, вони вельми бажані учасниці різноманітних виставок і фестивалей, що відбуваються в Україні.

Водночас сучасні вироби поліських ткаль перетнули вітчизняні кордони — вони є в приватних колекціях громадян Білорусі, Росії, Польщі, Німеччини, Італії, Англії, США, Австралії, Чехії, Канади.