• Мандрівка в дивосвіт

Найдивовижніша квітка

Суматра — один із Великих Зондських Островів і другий за площею острів Індонезії. Він приваблює туристів розкішною природою. Та чи не найбільше їх прибуває саме цієї пори, коли там літо. Бо тоді зацвітає дивовижна рослина — рафлезія арнольді. Її можна зустріти тільки тут на планеті — у дощових тропічних лісах острова…

ЦЮ РОСЛИНУ назвали на честь двох британців: офіцера Томаса Раффлза і натураліста Джозефа Арнольді. 1818 року, мандруючи непролазними тропічними хащами в південно-західній частині Суматри, вони першими з європейців знайшли і описали в науковій літературі це, як наголосили, «найбільше чудо рослинного світу». Втім, місцеві жителі були чудово обізнані про існування рафлезії і давним-давно назвали її по-своєму — «бунга патмен», що означає «квітка лотоса».

І справді, це незвичайна рослина. У неї немає ні коренів, ні зеленого листя, де йшов би процес фотосинтезу. Відтак це типова рослина-паразит: не будучи здатною самостійно синтезувати необхідні органічні речовини, вона одержує все необхідне для свого розвитку зі стебел ліан, що рясно стеляться по землі.

У тропічному лісі свій звичний уклад життя. Буває, звір, блукаючи серед рослинності, випадково наступить на вже розчавлений слонами дозрілий плід рафлезії, що містить десятки тисяч малесеньких, розміром із макове зернятко, насінин, і таким чином занесе їх у тріщинку в корі ліани. Ніжачись у м’якому сутінку того дупельця і напуваючись соками рясних дощових злив, насінина пролежить там щонайменше півтора року. За цей час під корою ліани вона пустить тонюні корінці, які, подібно до шурупа-буравчика, глибоко вгвинчуються у тіло рослини-господаря.

Нарешті з насінини під корою ліани проростає своєрідна брунька. Вона розриває кору і ще впродовж цілих дев’яти місяців збільшуватиметься в розмірах, доки не визріє у величезний пуп’янок — розміром із велетенський гарбуз. Затим просто на землі всього за 3-4 дні з нього розпускається квітка. Вона складається з п’яти м’ясистих товстих млинцеподібних пелюсток ядучо-червоного кольору з білими бородавчастими наростами, віддалено нагадуючи гігантський мухомор.

І квітка ця просто вражаючих розмірів. Так, лише одна її пелюстка має товщину в середньому три, а довжину 46 сантиметрів. У діаметрі вона нерідко сягає майже півтора метра. А важить одна така квіточка до 10, а то й 15 кілограмів.

Проте коли рафлезія вже розправить пелюстки, то відразу стає ясно, чому її ще прозвали «трупною лілією», до того огидний у неї запах — вона по-справжньому пахне гнилим м’ясом! Такий запах приваблює численні рої гнойових мух, котрі й запилюють квітку. Спочатку комахи потрапляють на центральний квітковий диск, обсаджений такими собі шипами. Борсаючись, мухи провалюються ще нижче — в кільцеву борозну, де тонкі волоски направляють їх до тичинок, із яких на спину комасі висипається липкий пилок. Обтяжені ношею мухи вибираються назовні і летять до жіночих квіток рафлезії, доставляючи пилок до їх маточки і запліднюючи насінні зачатки. Якщо жіночій квітці пощастило і на неї потрапив пилок, то впродовж семи місяців із зав’язі розвивається плід.

Утім, після цвітіння сама квітка рафлезії протягом декількох тижнів розкладається, перетворюючись на безформну, ще й смолисту за консистенцією, масу чорного кольору. А посеред неї лежатиме отой самий плід. І так триватиме доти, доки її не розчавить, наступивши, якийсь слон, що блукає лісом. Кажуть, що рафлезія арнольді зазвичай і проростає вздовж звіриних стежок. І так її потомство знову і знову повторює весь цикл свого розвитку.