На порозі нового

Віталій НАЗАРЕНКО.

Фото автора.

Як відомо, Мінагрополітики відклало впровадження нових європейських стандартів молока з 1 січня на 1 липня нинішнього року. Тобто з початку липня переробники молока не купуватимуть його у приватних господарствах у такому вигляді, як купували досі. Що ж чекає селян?

СТАТИСТИКА останніх років переконливо засвідчує тенденцію скорочення на фермах і в приватних господарствах Чернігівщини поголів’я дійного стада. Селянам першим болісно дається взнаки нестабільність молочного ринку.

У Хорошому Озері, що в Борзнянському районі, наприкінці 1990-х корову тримали у кожному другому дворі.

«На 700 домогосподарств було 309 корів, — розповідає сільський голова Микола Радевич. — Нині разом із телицями їх 92. Селянам у віці тримати худобу вже не під силу, а молоді це не цікаво. Молоко стає дефіцитом, тому проблем зі збутом у нас немає. У приватних заготівельників воно коштує 5 гривень за літр, а на базарі — 15. Є сім’ї, які тримають по три-чотири корови і возять молоко та набіл на столичні базари. Тож якщо молокозаводи перестануть купувати наше молоко, катастрофою це не стане».

Доярки сільськогосподарського кооперативу «Полісся», що в селі Кувечичі, доять своїх підопічних, як колись у колгоспі, — доїльними апаратами в алюмінієві бідони. Загалом нині у кооперативі утримують 360 голів дійного стада. Середньоденні надої становлять 20 літрів од однієї корови, а середньорічні — близько 4 тонн. Куди діватимуть своє «не європейське молоко», після того як переробники відмовляться його купувати, тут поки що не знають.

«Ми давно мріємо про доїльний зал, але за відсутності належного кредитування сільгоспвиробників не можемо дозволити собі таку розкіш, хоча проектно-кошторисну документацію маємо, — розповідає голова правління «Полісся» Михайло Купрієнко. — Якщо держава створить умови для розвитку кооперативів, то протримаємося. А нині важко — закупівельні ціни на молоко падають. Свою продукцію збуваємо ПАТ «Куликівське молоко» по 8,6 гривні за літр. У разі закриття ферми нас спіткає доля більшості інших сіл. Поки тут буде робота, то й працюватимуть дитячий садок і школа. А значить, село житиме».

Тим часом у департаменті агропромислового комплексу Чернігівської облдержадміністрації повідомляють про скорочення обсягів виробництва молока. При цьому питома вага цього продукту, виробленого на фермах, зросла майже на 10 відсотків. Селяни ж, навпаки, стали менше його здавати на переробні підприємства — їхня частка не перевищує 30 відсотків. Молокозаводи це не турбує — вони орієнтуються на великотоварні ферми. «Воно й не дивно, — пояснює заступник голови Чернігівської облради Арсен Дідур. — Це легальне молоко, до того ж контрольованої якості. Але тут виникає проблема: куди ж дівається решта молока від населення? У загальній структурі молочного виробництва воно становить майже 40 відсотків, а у структурі переробки — 30 відсотків. Річ у тому, що значна частина молока від селян формує тіньовий ринок. Його за готівку і без документів закуповують приватники. У всьому цьому винна держава, яка змушує людей чинити саме так».

Упорядкує ситуацію надання молоку від населення єдиних для всіх державних податкових правил і пільг. Селяни мають об’єднатися в кооперативи, тільки тоді можна досягти високих надоїв молока європейської якості, продаючи його за вигідними цінами.

На переконання Арсена Дідура, 2018-й стане переломним роком для молочної галузі. За його словами, селян, які тримають корів для себе, зміни не зачеплять, а ось тим, хто збуває молоко товаровиробникам, доведеться перелаштуватися. Потрібно буде зареєструвати свою «точку» з мінімальними умовами — доїльним апаратом, ветеринарними довідками тощо. Тож і виходить, що без кооперування виробників молока за допомоги держави не обійтися.

«Поки що Україна залишається сировинним придатком, — переконаний Арсен Володимирович. — Переробки як такої нема, а це ж додаткові робочі місця, зарплати, додана вартість... У Європі чітко знають, скільки їм потрібно виробити продукції, скільки має бути корів тощо, національний товаровиробник отримує дотації, а у нас підприємства виживають самі по собі й процес цей стихійний, тому важко спрогнозувати, що буде завтра. Відсутність належної стратегічної політики в молочній галузі призвела і до втрати ринків збуту».

Торік молочна галузь Чернігівщини, за словами А. Дідура, трималася на плаву здебільшого за рахунок поставок у Білорусь. Тамтешні виробники купують наш товар, упаковують по-своєму і продають як власний. «А ми догосподарювалися до того, що навіть Канада стала нашим конкурентом у виробництві сухого молока, — обурюється він. — У 2016 році на наших історичних ринках — у Казахстані, Туркменистані, Узбекистані, Азербайджані, Вірменії, Грузії нас демпінгували турки. Вітчизняним товаровиробникам украй потрібні підтримка й захист».

Зміни у системі виробництва та закупівлі молока назріли давно, тож лякатися їх не варто. Обіцяний урядом мільярд гривень на створення кооперативів має піти на закупівлю доїльних апаратів, холодильників, облаштування корівників тощо. Доки в селянина є корова, він прогодує себе сам — його проблеми не лягають на плечі держави. Це треба цінувати.