• Життя як воно є

Зійшли з орбіти

Дарина Аристархова.

Черкаська область.

Про колишнє містечко енергетиків із назвою Орбіта, що заховалося у лісах за 12 кілометрів од Чигирина, мало хто знає. Але водночас воно користується популярністю у туристів, які шукають чогось незвичайного. Чим же їх притягує черкаська Орбіта?

ЦЕЙ населений пункт ще називають містом-примарою. Будинки-пустки, безлюдні вулиці, дороги, крізь асфальтне покриття котрих проростає бур’ян... А над усім цим височіє велика цегляна труба недобудованого реактора. Орбіту запланували як зразкове місто-супутник Чигиринської атомної електростанції. Але після чорнобильської катастрофи не склалося ні з тим, ні з тим.

Коли майже сорок років тому містечко проектувалося, то передбачили, що у ньому житиме близько 20 тисяч осіб, переважно енергетики із сім’ями. Будувалася АЕС, а разом із нею росла Орбіта. З’явилися житлові будинки, один з найбільших в області універмаг, палац культури, величезна їдальня. Люди почали потроху заселятися, місто загомоніло...

«Приїжджали до нас звідусіль. Влада обіцяла роботу, житло, перспективи. Планувалося, що незабаром в Орбіті збудують школу, садочок, лікарню. Житло тут можна було отримати відразу», — розповідає місцевий житель Олександр Романенко.

Після вибуху в Чорнобилі будівництво зупинилося назавжди. Місцеві мешканці враз залишилися без жодних перспектив. Через безробіття більшість із них виїхала. А коли згодом зупинилася котельня і єдина теплотраса в місті припинила подавати тепло в оселі, стало зрозуміло, що Орбіта вмирає.

Та все ж сьогодні у містечку життя хоч і неквапно, але триває. У двох п’ятиповерхівках мешкають близько шістдесяти сімей, переважно пенсіонери. Посеред колись величного селища та пошарпаних порожніх будівель ці два живих острівці мають дивний вигляд, як і скопані городи поруч. На першому поверсі одного із заселених будинків працює крамничка, у якій можна придбати продукти, найнеобхіднішу побутову хімію, навіть деякі ліки.

Покинуті будинки начебто належать «Черкасиобленерго». Як і те, що залишилось від станції. Добудувати чи відновити її неможливо. Кажуть, територія колишнього будівництва, а це земельна ділянка розміром 246 гектарів, виставлена на продаж. Дороги до неї прокладені, газ підведений, є електрика. А ще море, ліс, чисте повітря, краєвиди. Але поки що покупців не знайшлося.

Як перспективу для Орбіти обласна влада розглядала варіант із розселенням у ній біженців зі сходу країни або із розквартируванням військових. І хоч на державному рівні це питання зависло у повітрі, в місто почали приїздити переселенці з Донбасу. Районна влада поставилася до цього з розумінням.

«У нас є газ і каналізація, але немає питної води. Її возять комунальні служби спеціальною машиною із села Рацеве, до якого адміністративно — як вулиця Орбіта — належить містечко, — розповідає Володимир Лимарченко, який переїхав сюди в 2015-му з Волновахи на Донеччині. — Двокімнатну квартиру можна придбати лише за кілька тисяч гривень. Можливо, колись тут житиме більше людей... Я сподіваюся на це».

У містечку працює Інтернет, «ловить» телебачення та один із операторів мобільного зв’язку. З найближчими населеними пунктами орбітівців зв’язує автобусне сполучення, дітей підвозять у школу, дитсадок. А от із водою справді велика проблема: вона тут має втричі вищий за норму вміст заліза. Кабмін надав гроші на водоочисну станцію, але вони досі десь «у дорозі», хоч і були проведені тендери. Та місцеві мешканці вже звикли економити життєдайну рідину, все одно, кажуть, їхати особливо немає куди.

«Я живу тут сама, чоловік помер, діти давно виїхали. Син мешкає у Києві, дочка в Броварах, — розказує місцева мешканка Ольга Іванівна. — Але я не хочу полишати свій дім. Раз на місяць їду в Київ, до дітей. Скупляюся ліками, деякими продуктами та речами. Поки тут є люди, я залишусь. Звикла до Орбіти. До нас часто приїздять фотографи, журналісти. Туристи бувають цілими групами, проводять тут екскурсії. Наше місто нагадує Прип’ять, різниця тільки в тому, що сюди можна їхати без будь-яких дозволів. А головне, у нас немає радіації...»