• Гаряча тема

Замах на Президента: запитання без відповідей

Михайло ГУБАШ.

Тільки-но країна почала входити у смак чотириденного відпочинку, пов’язаного зі святкуванням 8 Березня, як уже наступного дня в телеефірі з’явився Петро Порошенко із шокуючою заявою про підготовку в країні «масових терористичних атак з метою дестабілізації суспільства».

ПРО ЦЕ він сказав під час зустрічі з головою Служби безпеки України Василем Грицаком. «І докази для цього (принаймні те, що мені повідомив глава СБУ), є неспростовні», — наголосив Президент. Своєю чергою керівник спецслужби підтвердив: «Хочу повідомити, що рівень терористичної загрози для українців, ми вважаємо, був найбільший за часів незалежності нашої держави».

Що ж сталося? Нагадаємо: 8 березня на КПВВ «Майорське» затримали з арсеналом зброї керівника Центру звільнення полонених «Офіцерський корпус» Володимира Рубана. Наступного дня йому було повідомлено про підозру у підготовці теракту в урядовому кварталі, атаки на Верховну Раду і вбивства депутатів та інших державних діячів із використанням гранатометів і мінометів. Серед людей, які могли стати жертвами «заколотника», — Порошенко, Аваков, Яценюк, Турчинов. Шевченківський райсуд м. Києва обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці. До речі, сам Рубан усі звинувачення відкидає.

Звертаючись того дня до В. Грицака, П. Порошенко наказав йому взяти цю справу під особистий контроль: «Розслідувати в найкоротший термін, притягти до відповідальності, поінформувати суспільство і забезпечити мир і спокій громадян». Чого-чого, а спокою така інформація на другий день відпочинкової «чотириденки» громадянам навряд чи додала. Тим паче що і генпрокурор Юрій Луценко закликав не насміхатися з версії про підготовку терактів і запевнив: «Все дуже, дуже серйозно».

В інформпросторі відразу ж почалося обговорення вкрай нестандартної ситуації. У більшості коментаторів найчастіше виникали дуже логічні запитання: для чого було потрібно перти зброю з території «ДНР» через контрольовані українськими силовиками КПВВ, якщо в Україні такої зброї сила-силенна і придбати її можна майже вільно і задешево? Чому заарештовано тільки Рубана? Яка доля його начебто «співучасників», кілька прізвищ яких були названі? І т. д., і т. п. Відповідей на запитання або не було взагалі, або ж звучали на кшталт того, що, мовляв, заколотники вирішили зекономити на придбанні озброєння. Словом, якимсь не дуже серйозним усе здавалось.

Не припинили обговорювати тему і в наступні дні. ЗМІ опублікували численні матеріали з аналізом того, що сталось, а ще більше — із припущеннями: кому це було вигідно, хто насправді стоїть за «підготовкою» терактів, проти кого спрямовані дії СБУ тощо.

Серед найпопулярніших версій — боротьба силовиків за контроль над «контрабасом» через лінію розмежування на Донбасі. Мовляв, після прийняття закону про реінтеграцію Донбасу важелі впливу на тамтешню ситуацію переходять від Служби безпеки до військових. Тому «ображені» силові відомства, зокрема й МВС, намагаються зберегти за собою якнайбільше тіньових можливостей, включаючи й гучні «підстави», і збирають компромат на конкурентів. Ще одне припущення: В. Рубан торгував зброєю за сприяння СБУ, і його викрила розвідка Міноборони. Аби зіграти на випередження і відвести од себе підозру, спецслужба вигадала версію про підготовку Рубаном терактів у Києві. Оприлюднювавсь і протилежний варіант: Рубан торгував зброєю разом зі співробітниками Головного управління розвідки Міноборони, а СБУ їх викрило, звинувативши у державному заколоті. У цьому контексті неодноразово згадувалися потоки контрабанди, зокрема й трафік наркотиків із Афганістану до Європи.

Втім, однією з «найцікавіших» і «найімовірніших» виявилася версія про нібито участь у всій цій катавасії Надії Савченко. Народний депутат і Герой України, немовби підігруючи, проігнорувала запрошення її на допит (як свідка) до СБУ і виїхала до Європи для участі у сесії ПАРЄ. Частина «оглядачів» уперто пов’язувала «справу Рубана» із його начебто куратором Віктором Медведчуком. Інші припускали, що це звичайний «договорняк» між Банковою і керівником «Офіцерського корпусу» задля відвернення уваги суспільства од негараздів в Україні. Коротше, змагалися фахівці пера і слова, хто на що здатен.

Зрозуміло, що таке різноманіття думок і версій було викликане відсутністю, точніше, неповнотою оприлюдненої офіційної інформації. Останнє пояснювалося, як завжди, дуже просто: таємниця слідства. Але ж усім відомо, що за цим утаємниченням можуть ховатися не тільки важливі з точки зору слідства подробиці і деталі, а й звичайні «мильні бульбашки», тобто брак доведених фактів. І навіть через кілька днів після заяви Президента і брифінгу глави СБУ нічого нового у справі не з’явилося. Генпрокурор пояснив: треба допитати ще кількох осіб і завершити проведення експертиз.

P.S. Коли цей номер було вже зверстано, стало відомо, що у четвер, 15 березня, генеральний прокурор України Юрій Луценко, виступаючи у парламенті, заявив: «Надія Савченко особисто планувала, особисто вербувала, особисто давала вказівки, як провести терористичний акт тут, у Верховній Раді, знищивши бойовими гранатами дві ложі, урядову і посадову... Мінометами обрушити купол Верховної Ради і автоматами добивати тих, хто виживе». У зв’язку з цим глава ГПУ вирішив внести до парламенту подання на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт нардепа. Сама Савченко звинувачення на свою адресу назвала «абсурдом», проте визнала, що думала про знищення Адміністрації Президента і парламенту. «А хто не думав підірвати Банкову чи Раду? Ми що, живемо у 37-му році, у сталінські часи? Це є злочином? Про це не можна говорити?» — заявила вона перед допитом біля будівлі СБУ.