• До джерел

Дивосвіт навколо печі

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

На фото автора: «Дивосвіт» за роботою.

Незвичайна світлиця з назвою «Дивосвіт» з’явилась нещодавно в Богодухівському будинку культури. Вона й справді наповнена дивами, створеними руками юних майстрів і майстринь.

У ЦЕНТРІ світлиці — піч із припічком, запічком, підпіччям та комином. Керівник клубу рукодільників «Дивосвіт» Любов Миколаївна Подолінна розповіла, скільки вечорів вони із дітьми вивчали різні джерела, як ретельно досліджували українські печі, поки надибали ту, яка найбільше припала до вподоби. Коли будівельники змурували піч, діти гуртом обмазали її, а Любов Миколаївна розмалювала петриківським розписом.

До речі, знаменитий петриківський розпис народився саме «з печі». Її оздоблювали різними рослинними й тваринними орнаментами: гронами калини, квітками-«цибульками», горлицями, півнями... А бувало, що й козаками на конях. Розпис цей був поширений в усій Україні, отож і в Богодухові. Але в Петриківцях традиція збереглась до сьогодні. До того ж у селі останнього кошового Війська Запорозького Петра Калнишевського люди першими почали малювати візерунки не лише на печі та стінах, а й на папері у вигляді листівок, щоб потім продавати.

За розмальованим, як писанка, комином висять пучки лікарських трав, часнику, цибулі, в’язки сушених грибів. Біля печі — рогачі, кочерги, дерев’яні лопати для саджання в піч паляниць, кухлі, поставці. Можна тут побачити й різні пристосування для обробки овечої вовни. У світлиці є і мотовила, чесала, рубель, які поназносила родина Перепелиць та інші богодухівці. Сім’я Луско подарувала дуже гарну сорочку з домотканого полотна із вишивкою в місцевому стилі. Їй, напевне, років сто.

Уся ця старовина створює особливо затишну атмосферу, в якій добре творити трьом десяткам членів клубу завзятих рукодільників, котрим керує Любов Подолінна.

— Я дуже люблю все старовинне, всі ті вишиті, вирізьблені, виліплені на гончарному крузі речі, що прищеплюють любов до національної культури. Однак ми, дотримуючись народних канонів, творимо своє мистецтво із сучасних матеріалів, — розповідає Любов Миколаївна. — Власне, й у старі часи народна культура також розвивалася, змінювалася. Скажімо, вишивати хрестиком українки почали відносно недавно, а нам здається, що цією технікою наші дівчата й жінки послуговувалися завжди.

Працюють гуртківці тут же, у світлиці, за масивними дубовими столами, такими, які стояли колись у багатих українських оселях. Готові вироби розставлені довкола, на полицях: глечики, горщики, миски, полумиски. Поряд рельєфні картини, віночки, ікебани... А ще тут багато ляльок з пап’є-маше і мотанок, а також птахів-мотанок, янголів-мотанок. До речі, обереги, виготовлені у «Дивосвіті», богодухівські волонтери розвезли вже по всій лінії зіткнення на сході.

Любов Подолінна — донеччанка, родом з Мар’їнки, села, яке ось уже більш як три роки обстрілюється сепаратистами. Мріяла стати художником, однак вступати до мистецького вишу її відраяли, мовляв, професія живописця не хлібна. Отож дівчина обрала фах економіста. Працювала на підприємствах, у державних установах Донбасу. Про давню мрію згадала, коли переїхала до доньки в Богодухів. Після персональної виставки її запросили на роботу до закладу культури, аби вона творила дива разом із дітьми. Сталося це саме перед війною.

Спочатку клуб працював і улаштовував виставки в читальному залі районної бібліотеки, потім прийшла ідея створити світлицю. Разом із батьками учнів Любов Подолінна підготувала її проект, який переміг і отримав обласне фінансування. До речі, здебільшого громади представляють проекти освітлення вулиць та енерго-збереження. А в Богодухові віддали перевагу народному мистецтву. Недарма кажуть, що не хлібом єдиним живе людина.