• Чим не бувальщина

За милих дам!

Микола ЛАВРИК.

с. Житнє

Роменського району

Сумської області.

Щедро накритий стіл приємно лоскоче ніздрі. Метушаться чоловіки.

— Хоч раз на рік зробимо сюрприз нашим жіночкам, — викладаючи на стіл запечене порося (виростили у сільгосппідприємстві «Липова клепка»), мовив Степан Цвіркун. — Усе-таки в них велич яка! Жінка — і мати, і подруга, і теща рідненька.

При слові «рідненька» Омелян Грак скривився, бо лише вчора з волі названої матері ночував у комірчині, але вголос підхопив тон розмови:

— І теща нехай порозкошує. Я цигарки цілий місяць «стріляв», а на зекономлені копійки баночку грибочків для неї прикупив.

— Про «Перлину степу» хоч не забули? Бо моя Галя міцних напоїв не вживає.

— А моя Наталочка, навпаки, «Сумську горобинову» полюбляє. То я прихопив аж дві пляшки.

— Головне те, що є торт із горіхами. Моя Катруся так його любить, що, здається, увесь з’їла б.

— Ну, вже час, — набравши поважного вигляду, мовив Степан Цвіркун. — Піднімімо келихи за ніжні створіння. За їхні відданість, талант, працелюбність.

— За їхні вірність і любов! — залунало над столом.

— За милих дам!..

Після третьої чарки спохопилися:

— А де ж жінки наші? Королеви!..

— Тут таке діло... — зам’явся, було, завідувач ферми Грицько Балабуха. — Транспортер на свинофермі зламався, слюсарі ремонтувати відмовились. Бо ж, що не кажіть, свято. То я послав жіночок із контори вручну гній вигорнути. Не вмирати ж у цей день божим тваринам із голоду.

— І треба ж, така рахуба в свято! — хтось скрушно озвався за столом, але чийсь інший голос його перебив:

— Ну, то честь і хвала нашому працьовитому жіноцтву. Без них ні життя нам, ні празника. Будьмо, хлопці!..

Дзенькнули келихи, чоловіки дружно запрацювали ложками та виделками.

Вшановували славне жіноцтво аж до півночі.