«Великий договір» добігає кінця?

Михайло ГУБАШ.

Днями Міністерство закордонних справ України в особі його чільника Павла Клімкіна зробило заяву щодо можливості розірвання договору про дружбу з Росією, ратифікованого Верховною Радою України і Держдумою РФ у 1998 році. Цей «Великий договір», як його називали, закріплював принцип стратегічного партнерства між обома країнами, визнання непорушності чинних кордонів, поваги територіальної цілісності та взаємного зобов’язання не використовувати свою територію на шкоду безпеці іншого.

З УРАХУВАННЯМ певних політичних і юридичних аспектів вітчизняні дипломати (не всі) розглядають кілька варіантів дій: призупинення — часткове або повне — чинності цієї угоди або ж повна її денонсація. При цьому речник МЗС Мар’яна Беца повідомила: «Ми не прийняли якогось остаточного рішення, бо його приймає Президент».

Практично відразу в суспільстві почали обговорювати цю ініціативу зовнішньополітичного відомства. Думки різнилися від повного і беззаперечного «одобрямсу» до менш категоричного і обережного заперечення, підкріпленого відповідною аргументацією. Так, політолог і керівник «Майдану закордонних справ» Богдан Яременко у коментарі «Укрінформу» зазначив: «Те, що подібні пропозиції звучать лише на п’ятому році війни, м’яко кажучи, сумно. Це потрібно було робити ще у березні 2014 року. Однак рішення хоч і запізніле, але правильне». Його думку підтримує і доктор юридичних наук голова Координаційної ради ГО «Експертиза Реформ» Юрій Георгієвський: «Війну було розпочато у 2014 році, тоді ж і весь цивілізований світ визнав агресію РФ проти України. Саме тоді було б абсолютно природно переглянути стосунки з РФ. Варто зазначити, що йдеться не лише про денонсацію Договору про дружбу, а й про перегляд інших 357 чинних договорів і угод з РФ, введення візового режиму, а можливо, навіть і оголошення війни».

Натомість Леонід Кравчук вважає, що хоч про дружбу з Росією годі й казати, денонсувати «Великий договір» з РФ не варто. Ще на початку року таку позицію обґрунтувала перший віце-спікер ВР Ірина Геращенко: договір про дружбу з Росією розривати не можна, бо документ конче потрібен Україні для міжнародних судів, адже він «визнає територіальну цілісність, суверенітет і повагу до наших кордонів у рамках міжнародно визначених кордонів, а це — Донбас і Крим». Ще раніше подібну думку висловлював екс-заступник міністра закордонних справ (нині глава місії України при НАТО) Вадим Пристайко: мовляв, наша країна готує позов до Міжнародного суду ООН проти Росії за порушення «Договору...», тому не можна зупиняти його дію.

Проте такий погляд дипломата намагається спростувати його колишній колега, а нині експерт Центру дослідження Росії Сергій Борщевський: «І коли кажуть, що, мовляв, цим договором Росія визнає кордони України, слід пам’ятати: своєю агресією РФ порушила (серед багатьох інших в рамках ООН, ОБСЄ, Ради Європи, двосторонніх) і цей документ, чинний для неї на момент агресії. І це є доконаним фактом, в тому числі для міжнародного суду». Специфіка питання, вважає він, полягає в тому, що документ, ратифікований Україною у 1998-му строком на 10 років, був подовжений 2008-го знову на 10 років, тобто цього року термін його дії сплив. Тому продовження дії «Договору...» Україною в 2018-му скидалось би, на думку Борщевського, своєрідним «політичним божевіллям».

А що ж із цього приводу думає Глава держави, якому, згідно з наданими йому Конституцією повноваженнями, доведеться поставити остаточну крапку в цьому питанні? Представник Президента у Верховній Раді Ірина Луценко днями не гірше від фахового дипломата пояснила: «Не можна давати Росії бездумних, необдуманих, будь-яких поступок, не аналізуючи наслідків... З будь-якого моменту Росія може зробити дзеркальну відповідь, яка може зіграти проти України. Тому — дуже гарний аналіз, дуже зважений дипломатичний і державницький підхід...». Таке враження, що в Адміністрації Президента ще нема остаточного рішення й сам Гарант ще не визначився. Втім, це можна зрозуміти. «Врешті-решт, — підсумувала І. Луценко, — такі серйозні кроки ми маємо погоджувати з нашими міжнародними партнерами, які тримають серйозну міжнародну коаліцію за Україну проти Росії…»

Усе начебто розумно й логічно: порадитися з друзями не зашкодить. Проте мимохіть знову спливає думка про нашу несамостійність у прийнятті рішень та так зване зовнішнє управління... Зате сказано чесно і прямо. Якщо, звісно, Петро Олексійович не скопіює В. Путіна, який в інтерв’ю іноземному виданню «відморозився», сказавши, що спікер Кремля Дмитро Пєсков «жене інколи таку пургу...», яку йому начебто ніхто не доручав.

Ну а що ж в уряді, якому формально підкоряється ініціатор дискусії — МЗС? У середу, 21 березня, Кабінет міністрів припинив чинність «Програми економічного співробітництва України і Російської Федерації на 2011-2020 роки». Це рішення було ухвалене на засіданні без обговорення... Як повідомили у Мінекономрозвитку, «припинення дії Програми є частиною комплексу заходів уряду України, спрямованих на протидію агресивній політиці РФ в загальнополітичному контексті і в торговельно-економічній сфері зокрема».

Чи варто розцінювати «самостійницьке» рішення Кабміну як крок до подальшого розірвання договору про дружбу з РФ? Чи погоджене воно з Главою держави? Чи не викликає ситуація аналогію з діями Лебедя, Рака і Щуки з відомої байки Глібова? Або Мавпи, Осла, Козла і Ведмедика у Крилова, які затіяли зіграти квартет?