• Точка зору

Горить сарай — гори і хата?

Матвій КОВАЛЕНКО.

Дві основні матеріальні цінності, на які спирається держава Україна, це власне земля і газотранспортна система (ГТС). Українська земля неоціненна, а вартість труби політики оцінюють у $300 млрд. Експерти — дещо скромніше: $70 або $170 млрд, але очевидно, що ГТС коштує великих грошей саме тоді, коли перекачує газ у величезних обсягах. У найкращі роки державний бюджет отримував $3 млрд за прокачування газу в Європу.

МАЙБУТНЄ труби визначають Україна, Росія та Європа (в Європі конкретно — Німеччина). США теж хочуть продавати в Європу свій зріджений газ. Вони це називають диверсифікацією постачальників, щоб єврозона не сильно залежала від російського газу, який перекачується по українській ГТС. У разі цього різко знизиться значення ГТС і її прибутковість для державного бюджету. Нас, українців, таке рішення не влаштовує.

Проте голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв, щомісячна зарплата якого сягає 3 мільйонів гривень, його підтримав! 13 березня він заявив, що країни ЄС повинні відмовитися від російського газу на користь американського скрапленого. Хоч він, мовляв, і дорожчий і для його приймання потрібно побудувати спеціальну інфраструктуру, зате не газпромівський. Цей керівник дав гіршу оцінку українському підприємству «Нафтогаз». Значить, українська ГТС не потрібна? А за що ж тоді платити Коболєву таку чудову зарплату?

12 березня на зустрічі з Верховним представником Єврокомісії Федерікою Могеріні Петро Порошенко заявив, що «Газпром» остаточно втратив статус надійного партнера в енергетичній сфері для ЄС і України», і що «Росія є ненадійним постачальником». Але в Європі знають, що українська ГТС створювалась як потужний траспортний зв’язок між сировинною імперією і промисловою Європою. І якщо Україна і Росія не знаходять спільної мови, тоді Європа вже сама, без посередника, організовує постачання газу шляхом прямих контрактів із «Газпромом» і на нових газоперекачувальних потужностях. Пропонується побудувати газопровід Північний потік-2 (ПП-2).

В Європі є сильні прихильники цього проекту. Наприклад, Німеччина, головний торговий парт-нер Росії у цій частині світу. Німецький бізнес зазнає мільярдних збитків від санкцій стосовно Росії. Тамтешні бізнесмени чинять тиск на канцлера Ангелу Меркель і вимагають підтримати ПП-2. У разі успіху ФРН стане найбільшим газовим продавцем у центрі Європи, а німецький бізнес компенсує збитки від санкцій і обмежень у торгівлі з Росією. А остання на газовому ринку Європи залишиться монополістом без участі України. Іншими словами, не було б санкцій, то у проекту, який загрожує українській ГТС, не було б таких союзників, як Німеччина.

Незважаючи на подібні заяви, «Газпром» 14 березня в Лондоні, у вкрай несприятливій політичній та емоційній обстановці, розмістив випуск єврооблігацій у розмірі $1 млрд на надзвичайно вигідних умовах. Ринок мовчки довів, що довіряє «Газпрому» як постачальнику і готовий брати участь у фінансуванні капіталоємних проектів. За наслідками суперечок з Україною Росія впорається з будь-якими штрафами, а збитки просто включить у ціни на свою продукцію і сировину. Коли Україна та Росія не можуть без залучення зовнішніх гравців домовитися, завжди страждає перша. Якщо Європа підтримає ПП-2, то наша газотранспортна система буде заповнюватися тільки блакитним паливом власного видобутку. Її доведеться модернізувати для прокачування українським споживачам, під потоки із заходу на схід, а це додаткові витрати. Такий транзит газу по Україні технологічно не забезпечений. Адже ГТС спроектована для транзиту зі сходу на захід.

Рішення про прокладання ПП-2 як альтернативного затратне, але абсолютно реальне. «Газпром» має намір повністю відмовитися від використання нашої газотранспортної системи для прокачування газу до Європи через непотрібність, відтак український народ буде втрачати $3 млрд щорічно!

Ще є час. Звертатися в суди — остання справа. Українським повноважним особам слід бути розумнішими. Україні потрібен компроміс у відносинах із «Газпромом». Потрібні грамотні переговірники. Слід терміново розпочати прямі, без посередників, перемовини, стримати апетити щодо штрафів на адресу «Газпрому» і домогтися від Росії розумних контрактних гарантій на поставки в Україну і прокачування газу в Європу строком 10-15 років. Якщо грамотно організувати ці переговори, то і Росія буде зацікавлена в їх результатах, адже це буде їй вигідно. Європі, Україні та Росії потрібна стабільність. Газова війна має завершитися налагодженням цивілізованих партнерських відносин між «Газпромом» та «Нафтогазом». Навіть з ворогами слід сідати за стіл перемовин, адже, як свідчить історія, щоб досягти миру, потрібно або перемогти, або здатися, або ж почати торгувати. Який шлях оберемо?