• Шанована людина

За покликом хліборобського серця

Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ.

м. Погребище

Вінницької області.

Фото з сімейного архіву.

ТІЛЬКИ-НО півні по кутках села голосисто прокльовують досвітки, Костянтин Володимирович зазвичай уже квапиться в поле. Він любить цю земну поезію, а вже надто, коли зеленим смарагдом укривається нива озиминою і вруна гривасто біжать під небозвід. Дивишся на цього вмудреного хліборобством чоловіка і ловиш себе на тому, що в нього все від природи про витязя полів говорить. Он навіть прегарні чудернацькі вуса звисають, мов визрілі тугозерні колоски пшениці чи дорідного ячменю.

І сьогодні хлібороб уже й у поважному віці, а знаходить стежку до поля. Щоразу здибається з ним, зодягнувши святешну сорочку: затямив од праотчого кореня, що до землі треба по-празниковому, бо вона світ годує хлібом.

Усякого довелося зазнати за свої майже 70 літ: покидала його доля по митарствах, випало натерпітися докорів та поневірянь од усякого роду чинуш та бюрократів, але впертість і наполегливість у досягненні поставленої мети надавали Костянтинові Мулярчуку сили та терпіння.

Його життєвим причалом стало село Красівка, що в Бердичівському районі Житомирщини. Тут Костянтин Володимирович агрономував понад добрий десяток літ, а затим став головою реорганізованого з колгоспу СТОВ Щорса. Найсвященніше, що йому вдалося зробити в цьому селі, — створити Музей хліба. Потайки навіть од рідних Костянтин Володимирович збирав старожитності, пов’язані з хліборобством. Тут усе дихає сторінками сивої минувшини, коли зачиналася хлібна справа. Музейна експозиція вже кілька років слугує у виховній та пізнавальній роботі учням місцевих навчальних закладів, адже тут є дивовижні умови для проведення уроків народної творчості та етнології. У музейному інтер’єрі зворушують душу й солодкі враження від живописних полотен, створених пензлем Костянтина Володимировича. З-під мазків оживають рідні серцю краєвиди, а чи не найбільше — розвілля хлібних ланів та солов’їні діброви.

А ще цей мудрий земносил спорудив у Красівці млин, який уже чимало років скликає охочих змолоти збіжжя з усіх навколишніх сіл.

Невблаганний час робить свою справу. Із його перебігом багато чого змінилося й у житті Костянтина Мулярчука. Незмінною залишилася священна любов до землі та хліботворчого мистецтва. День у день у будень, а інколи й у свято співає він осяяну серцем осанну Хлібові. Зростив він своє гідне продовження, дочекався славних онуків, теплить надію виняньчити й правнуків. Віриться, що все так і буде в цих щирих душею та серцем людей, які живуть не хлібом єдиним. Живуть вони вогнем калинової любові на прийдешні весни, а весни — це завжди незборимий поклик душі.