Монетизація: самі розбирайтесь

Олена КОЩЕНКО.

В Україні монетизували пільги на проїзд усіма видами громадського транспорту. Кабмін затвердив одразу дві відповідні постанови — про переведення цих пільг безпосередньо у готівкову форму та про встановлення мінімальних соціальних нормативів на поїздки для пільговиків. Інформація про це з’явилася на його офіційному порталі. «Уряд зробив рішучий крок у напрямку монетизації пільг на проїзд», — відрапортували там.

АЛЕ, за великим рахунком, суть нововведення полягає в тому, що держава відмовляється у подальшому витрачати на це кошти з бюджету і перекладає відповідальність за пільговиків на місцеві органи влади у рамках тієї ж децентралізації. Мовляв, там уже самі розбирайтесь.

Нині в Україні 24 категорії громадян законодавчо наділені правом безлімітного і безоплатного проїзду в громадському транспорті на міських, приміських і міжміських маршрутах. Ідеться не лише про пенсіонерів, яких у нас 13 мільйонів, а й про чорнобильців, дітей війни, учасників бойових дій, дітей до шести років, людей із інвалідністю… Загалом виходить, що у країні мало не кожний другий — пільговик.

Але проблема насправді у плачевній економічній ситуації. Бюджет дірявий настільки, що останніми роками держава перестала розраховуватися за перевезення пільговиків із транспортниками. Раніше існувала державна субвенція на проїзд у розмірі 2,2 млрд грн, але 2016 року її скасували.

Проте пільговики нікуди не ділись, як і залишилися чинними закони про безоплатне їх перевезення. І такі громадяни своїм правом активно користуються. Проте транспортники, яким урвався фінансовий компенсаційний потік від держави, дедалі частіше опираються цьому. І якщо державні й комунальні транспортні підприємства ще дотримуються закону — визнають право пільговика, який пред’явив посвідчення, на безоплатний проїзд, то приватні так звані маршрутники на місцях самочинно позапроваджували власні правила перевезення пасажирів. Наприклад, подекуди беруть у салон не більше одного пільговика на маршруті. Що породжує чимало принизливих для таких людей і взагалі для суспільства ситуацій. Не всі громадяни, а надто з числа воїнів АТО, з цим миряться. Люди повсюди вимагають гарантовані їм державою пільги. Не обходиться без конфліктів, часом навіть кривавих…

Словом, із перевезенням пасажирів пільгових категорій у країні склалась напружена соціальна ситуація, з якої кожне місто та селище виходить як може. Десь із місцевої скарбниці з останніх сил компенсують транспортникам кошти, хтось урізав цю програму, деякі взагалі згорнули. Власне, ухваленими вищеназваними постановами уряд вирішив нарешті якось розрубати гордіїв вузол проблем і з транспортниками, і з пільговиками. Тобто розбиратись уже має місцева влада — обласні ради та столична міськадміністрація. На «розбірки» урядовці відвели їм рівно два місяці. Тобто до середини травня вони мають вибрати: оплачувати проїзд пільговикам живими грошима (а якщо так, то визначитись із сумою) або ж залишити стару систему: переказувати транспортникам кошти, але вже з місцевого бюджету.

При цьому уряд затвердив мінімальну соціальну норму, нижче якої місцевий орган влади не має права опускати монетизовану виплату пільговику. Так, у міському транспорті це пересічно 30 поїздок на місяць. Із урахуванням проїзду туди і назад цього вистачить хіба що на 15 днів. При цьому для осіб, які мають право на пільги при оплаті проїзду на приміських маршрутах (в електричці чи автобусі), розмір виплат збільшується на 20%. Експерти підрахували, що, згідно з урядовим соціальним мінімумом поїздок, ідеться про приблизно 150-220 гривень на місяць. При цьому в Кабміні наголошують, що «пільговики отримають можливість витратити гроші на власний розсуд». Також відзначають, що рішення про монетизацію покликане усунути «несправедливість нерівномірного доступу до вказаної пільги».

Обіцяні пільговику гроші на проїзд обіцяють виплачувати на банківську картку щомісяця. Ця сума не враховуватиметься при оподаткуванні та обчисленні сукупного доходу родини (що важливо, наприклад, для нарахування субсидій). Інвалідам 1-ї групи і дітям з інвалідністю 1-ї та 2-ї груп належить подвійна компенсація…

Як зазначають експерти, навряд чи місцеві адміністрації виявлятимуть понаднормову щедрість до земляків. Тож тим, хто активно користується пільгою, доведеться доплачувати за проїзд свої кревні.

Відтак монетизація проїзду буде вигідною хіба що тим пільговикам, котрі або взагалі не користуються громадським транспортом, або їздять на ньому вкрай рідко (наприклад у селах). Селяни можуть отримати належну їм компенсацію живими грошима і витратити їх на інші потреби. Крім того, монетизація усуне багато «негарних» моментів, коли, скажімо, громадян із пільгами не пускають у маршрутку, мотивуючи це тим, що один пільговик уже є. Тобто людей перестануть принижувати: вони спокійно заплатять і поїдуть.

У той же час, безумовно, постраждають працюючі пенсіонери. Їм доведеться доплачувати за «зайві» поїздки, як мінімум, таку ж суму, яку обіцяють компенсувати.

Втім, за словами експертів, у проекті багато прогалин. Приміром, із постанови не до кінця ясно, як діяти людині, зареєстрованій в одному місті, а вона хоче скористатися своєю пільгою деінде. Надто у місті чи селищі, де залишать традиційні пільги. Схема, відверто кажучи, непроста: треба взяти квиток, завірити його у представника транспортного підприємства (той має вказати своє прізвище, посаду, дату поїздки і поставити печатку), а вже потім подати на компенсацію за місцем проживання. Зрозуміло, що заради отримання кількох гривень ніхто цього робити не стане.

Іще таке. Як тільки монетизація набуде чинності, безплатно вас ніхто у транспорт не пустить. Навіть якщо з якоїсь причини виплата затримається, доведеться викладати за поїздку власні гроші у надії, що колись їх вам усе-таки повернуть…

Урядовці стверджують, що запровадження монетизації оптимізує видатки із державного бюджету. Проте складається враження, що просто вирішили свої проблеми перекласти «з хворої голови на здорову». Адже новація, покладена на плечі місцевих органів самоврядування, не встановить дієвого контролю над грошовими потоками на транспорті, надто приватному. Ця галузь все ще залишається тіньовою. Приватні перевізники, користуючись монополізацією марш­рутів, неначе купують собі «індульгенцію» у влади на тіньовий оборот коштів. Це їхня «священна корова», яку вони оберігають од державного контролю. Ось через що реалізація програми єдиного електронного квитка, яку мали запровадити разом із монетизацією, буксує вже понад рік. Бо така новація посилила б контроль за реальним пасажиропотоком, забезпечила можливість швидкої оплати проїзду, а також дала змогу органам самоврядування запроваджувати гнучкі тарифи. До цього, як бачимо, так і не дійшло. Маємо статистику пасажиропотоків, складену, по суті, на власний розсуд транспортниками. У звітах на одержання компенсації від держави за перевезення пільговиків вони її, за словами фахівців, завищують на 30-40%, а у звітах для фіскальної служби, навпаки, істотно зменшують. Ось і виходить, що реформа із монетизацією, окрім додаткових проблем для людей, позитивного економічного ефекту для держави поки не дасть.