• Проблема

Варто поборотися

Підготувала

Маргарита БІЛИК.

Друга світова вогненним смерчем пронеслася Україною, скалічивши, без перебільшення, кілька поколінь. Станом на позаторішній квітень у нашій державі налічувалося близько 122 тис. інвалідів війни, 130 тис. учасників бойових дій, 665 тис. учасників війни, 220 тис. членів сімей загиблих, 10 тис. жертв нацистських переслідувань та 3,1 млн дітей війни, серед яких дуже багато й наших читачів.

ЦИМ громадянам, які вже у вельми поважному віці, живеться, як і більшості українців, нелегко. За законодавством для них передбачений ряд пільг, котрі хоч дещо полегшують їхні будні. Крім останньої категорії — дітей війни (яку, до речі, в нинішньому уряді вважають «вигаданою»). Цей статус був законодавчо запроваджений за президентства В. Ющенка. Його надавали особам, які станом на 2 вересня 1945 року не досягли 18 років. Відповідно 2006-го було ухвалено Закон «Про соціальні гарантії дітей війни», яким установлювалася доплата їм на рівні 30% мінімальної пенсії. Тоді дехто цю норму назвав популістичною (як і сьогодні можна почути з вуст деяких урядовців) — мовляв, запроваджена вона на хвилі «помаранчевої» ейфорії і нічого спільного з реальністю не має.

На жаль, песимістичні прогнози справдилися: на той час у держави коштів на встановлену надбавку не знайшлося. Згодом уряд урізав її, зафіксувавши в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Конституційний суд ці зміни скасував, повернувши «дітям війни» попередні 30% надбавки до пенсії, але на цьому перипетії не скінчилися. 2011 року Кабмін ухвалив постанову такого змісту: громадяни зазначеної категорії повинні отримувати 49,8 гривні доплати, а з 2012 року — в еквіваленті 7% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

«Діти війни», обурені чиновницькими іграми, почали шукати правду в судах, і це їм певною мірою вдавалося. До вересня 2011 року гроші за рішеннями, винесеними в 2008-2009 роках, таки виплачувалися, хоча доводилося долати опір Пенсійного фонду. Але потім кошти на це просто перестали передбачати в держбюджеті, тож соціальні гарантії для людей, чиє дитинство обпалила війна, так і залишилися в розряді обіцянок. Експерти стверджують, що заборговано їм за всі роки близько семи мільярдів гривень!

Що робити сьогодні — боротися чи опустити руки? Завжди є сенс відстоювати свої права, зауважують юристи. Відомі випадки, коли «діти війни», не знайшовши правди в рідній країні, подали позови до Європейського суду з прав людини, й декому присудили моральну сатисфакцію — від однієї до двох тисяч євро в еквіваленті. Один раз компенсацію отримала навіть донька померлого пенсіонера після оформлення спадщини. Однак тут головний камінь спотикання — вартість, адже судитися завжди недешево (якщо звертатися до вітчизняної Феміди, доведеться сплатити судовий збір — 704 гривні) і на це потрібно багато часу і нервів. Крім того, рішення ЄСПЛ систематично не виконуються в Україні, відтак цілком логічно припустити, що нові не задовольнятимуться теж. Виходить замкнене коло, для розірвання якого потрібна насамперед політична воля вищого керівництва і компетентні фахівці, які навели б лад у цій царині, а не обмежувалися «напівзаходами» та відмовками.