Світлицю над світлицями обрав... Антоніна КІЗЛОВА. 30 березня (17 березня за ст. ст.) — день святого преподобного Олексія, чоловіка Божого (?—411 р.), або ж «Теплого Олекси», котрий «зиму нанівець зводить». Ще юнаком Олексій вирішив цілковито присвятити життя Господові. Проте батьки, хоч і були благочестивими християнами, не насмілились порушити давні звичаї й одружили єдиного сина, сподіваючись, що той продовжить їхній знатний рід. Одразу після весілля Олексій попросив дружину благословити його в дорогу, повернув обручку, потім залишив рідний Рим і таємно перебрався до міста Едеса. Там продав усе, що взяв з собою, роздав гроші жебракам, а потім оселився при церкві, де зберігався Нерукотворний Образ Спасителя. Жив з милостині й невпинно молився. Родина спочатку шукала Олексія, та з часом доручила його долю волі Божій. Так минуло 17 років. Якось Богородиця явилась паламареві церкви й наказала привести Божого чоловіка. Лише після другого звернення Пречистої той знайшов Олексія. Про це дізналося все місто. Угодник не хотів слави, тож вирішив кудись виїхати. Буря прибила корабель, на який він сів, до берегів Рима. Олексій прийшов додому як жебрак і попросився пожити. Батько Євфиміан не впізнав сина, проте охоче прийняв. Праведник прожив у пості, смиренні й цілоденних молитвах ще 17 років. Коли ж дізнався від Господа день свого упокоєння, то сів описувати власне життя, прохаючи прощення в родини. Тим часом від престолу в соборі Святого Апостола Петра пролунав голос, який закликав знайти чоловіка Божого, молитовника за Рим, і спрямував усіх до Євфиміанової оселі. За підказкою слуги господар здогадався, що йдеться про Олексія, але знайшов його вже мертвим із сувоєм у руках. Перед похованням угодника в церкві прочитали текст на сувої. Дізнавшись про все, батьки та дружина Олексія змогли попрощатися з ним, як із рідним. Життя св. прп. Олексія надихнуло одного з українських вірян (ім’я невідоме) написати сповнену духом боротьби між спокусами та чеснотами «Драму про Олексія чоловіка Божого», котра 1674 р. побачила світ у друкарні Києво-Печерської лаври. У народі помітили, що саме на Теплого Олекси приходить справжня весна. Цього дня пасічники просять молитов угодника про захист бджіл та «медове» літо. Трудівниць годилося випускати з вуликів, але якщо навколо лежав сніг, то перепрошували їх, що доведеться трошки зачекати. Господарі виносять на вулицю загартовуватись картоплю для посадки. Рибалки приказують, що до того, хто не шанує празника, «риба на руку не піде». |