• Інструкція

Як затримати грабіжника

Олег ЧОРНОГУЗ.

м. Київ.

...Немає нічого простішого, як провернути цю операцію. Надто коли той грабіжник забрався вже в дім і застав вас на місці.

По-перше, не кричіть: «Караул, рятуйте!» Бо грабіжник, почувши, що ви так репетуєте, може несподівано хряснути дверима, і ви його не тільки не затримаєте, а й навіть не побачите. По-друге, може до вас підійти ззаду, взяти за плечі і сказати:

— Петю, це я. Чого ти так злякався?

— Це ти, жінко?! А я думав... — вимовляєте ви, згадавши, що це й справді могла бути ваша дружина, і опускаєтесь, як підкошений косою, на її руки.

Отже, домовилися: по-перше, ніколи не кричіть. По-друге: ніколи не думайте про грабіжників передчасно (у страха очі великі). По-третє: купіть рушницю і чекайте. Як тільки почуєте, що хтось встромив ключ у ваш замок, зведіть негайно курок і займіть відповідну позицію: надійно сховайтесь в оселі і чекайте.

Як тільки крадій зайде в коридор, негайно висувайтесь і спочатку покажіть йому рушницю, а тоді вже себе, але наполовину. Після цього накажіть йому ввімкнути у коридорі світло (щоб вам краще було видно), а тоді нехай добре за собою зачинить двері. Наказувати маєте таким тоном, щоб він у ньому відчув металеві струни й помітив інші ознаки твердого металу, типу нержавіючої сталі, штучного алмаза тощо, але в жодному разі — тремтіння в голосі чи заїкання.

— Тепер, хлопче, повернися до мене спиною, а пикою (з грабіжниками можна не церемонитися) до стіни і підніми повище руки... ще вище. А то ноги поперебиваю.

— Та ви що? — несподівано заявляє непроханий гість. — Киньте рушницю. Вислухайте мене...

— Ану припини розмови! Ти мені зуби не заговорюй. Не оглядайся. Ще одне слово, і голова — решето. Я вас знаю, субчиків...

Після цього рушницю берете в ліву руку, в праву мобілку і набираєте номер.

— Алло! Поліція!

— Та послухайте спочатку мене! — перебиває вас грабіжник. — Киньте трубку і опустіть рушницю.

— Я уже стріляю, — кажете ви і чуєте в трубці:

— А куди це ви там стріляєте?

— Поліція?

— Так, поліція.

— Я затримав грабіжника...

— Та послухайте, — благає вас грабіжник.

— Мовчати! — кричите ви в трубку і водночас до грабіжника.

— Що у вас там трапилося? — сердиться по той бік трубки сержант.

— Негайно виїжджайте. Затримав злодія. У квартирі 12, будинок 36.

— А як ви там опинилися?

— Я ж хазяїн квартири.

— А-а! — каже сержант. — Ну гаразд, їдемо.

Якщо ж сержант несподівано кине трубку, порадивши привести грабіжника у відділок, бо в них, бачте, ще через реформу штат недоукомплектований, то не кричіть у трубку:

— Так ви що, не приїдете?

Краще будь-що-будь підтримувати ось такий діалог:

— Слухайте, товаришу сержанте, а якщо я його пристрелю на місці, мені за це нічого не буде? Нічого. Так чого я з ним буду собі голову морочити. Ясно. Я вас зрозумів. Він вліз до мене в квартиру... Нападав, я оборонявся. Є така стаття? Ага-а! Значить, можна. У Кримінальному кодексі. Яка стаття? Ага-a, частина друга. Чудово... Але послухайте, він плаче. Хто він? Бандит плаче. Не вірити жодному слову... і сльозам. Гаразд, і я так роблю. Куди ви радите цілитися? Не в тім’я? Чому? А, в спину! Зрозумів. Менше шансів промахнутися...

— Ради бога, відведіть рушницю...

— Слухайте, сержанте, він кричить «Ради Бога». І я йому так кажу: «Ти Богом не прикривайся, бандюго!»... Так ви радите, товаришу сержанте, перебити ноги? З лівого дула? Ану стули ноги, а то розкарячив їх, як на палубі «Титаніка». Слухайте, він серйозно плаче... Артист! Де там артист? Не кожний артист так легко видавить сльозу... Під ним уже мокро... Сльози так і ллються, як із поливальниці... Ви радите не звертати жодної уваги... Підбити, якщо не чинить опору... А якщо вдарити по руках? Вони добре освітлені. Та й тоді він мені нічого не зробить... Можна... Спасибі. Я так і роблю... Господи, він уже впав і лежить. Товаришу сержанте, він лежить, накривши голову руками... У голову не стріляти? По лежачому не б’ють? А як дублетом... по ногах? Ноги він підібрав під себе. Під самісінький живіт підтягнув. Одне тільки відоме вам місце видно. А в мене в патронах не сіль... Два вовчі жакани...

У цей час у коридорі лунає дзвінок. Ви полегшено зітхаєте. Хтось знову встромляє ключ у шпарку.

— Дружина, — радісно і з полегшенням шепочуть ваші уста.

Нарешті вона заходить. Ви спочатку їй назустріч висовуєте своє бліде обличчя, намагаєтесь щось сказати, але у вас нічого не виходить.

— Що це за барикади? — вносить вона розрядку, дивлячись на себе в дзеркало, а тоді вже на лежачого грабіжника. — Знову набралися до чортиків...

Ви ховаєте рушницю і кажете:

— Ану, жінко, перевір у нього кишені...

— Ще чого не вистачало?! Я по твоїх ніколи не лажу...

— А може, в нього там пістолет чи ніж індійський. Я його затримав...

— Хто? Оцей? — перевертає жінка грабіжника лицем до себе.

Ви заплющуєте очі. А що, як зараз вхопить її за комір і, прикрившись нею (а нею можна прикритися таким і двом), візьме і вискочить на вулицю. Тоді шукай вітра в полі.

— Так це ж Семен Петрович, — пізнає дружина. — Із сусіднього парадного.

— Помилився парадним, — ледве каже Семен Петрович. — Вибачте. А чоловік ваш...

— Нічого, нічого. З ким не буває, — каже дружина. — Тепер же будують... Коробки... Як близнята... Хоча б зафарбовували в інші кольори. А взагалі-то треба менше пити...

Він піднімається, тісно стуляє ноги і каже:

— Пробачте, будь ласка. Мало того, що помилився парадним, а ще й ключ китайського виробництва до ваших дверей підійшов. Ви нічого поганого не подумайте...

— Гаразд, гаразд, — проводжає його до дверей дружина. — А може, до вечора пересиділи б у нас? Просушилися б?

— Спасибі. Я уже вдома...

— Це він від сліз, — кажете ви, коли за ним зачиняються двері. І тут же, відклавши рушницю вбік, поспішаєте на кухню, щоб заглянути в жінчину господарську сумку: «Цікаво, що ж вона сьогодні з маркету принесла?.. Не гріх, знаєте, і розслабитись після такого детективного дня!..»

Але це вже зовсім інша тема.