Архів
П’ятниця,
13 квітня 2018 року

№ 28 (19575)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта

Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.


Версія для друку          До списку статтей
  • Мінздоровбудь застерігає

Умовний рефлекс

Микола ЛАВРИК.

с. Житнє

Роменського району

Сумської області.

Ранком дружина накинулась на мене:

— Куриш і куриш, аби в тебе з вух куріло. По телевізору показують, у газетах і на пачках пишуть: курець — потенційний самогубець. А ти смокчеш ту цигарку, як соску. У брошурах пишуть, що грам нікотину вбиває коня, а ти ж людина… Якщо ти себе не жалієш, то пожалій хоч мене з дітьми.

Почуття жалю й ніжності ворухнули мою душу. Я зіскочив на лавку, згріб з коминка пачку «Бонда» і кинув її в помийницю. Відтепер і надалі — хай наші вороги курять.

Та й справді! Невже так важко покинути те бісове зілля?

— Хлопцем, як до мене підбивався — не курив, такий гарний був, — вела далі дружина.

— Ага, хлопці та дівчата всі гарні, а звідки злі молодиці беруться?

— Та я ж тобі, Сашуню, добра хочу, — пом’якшала моя половина. — Я десь читала, що куріння — умовний рефлекс, тобто набутий. А якщо він набутий, то його легко й позбутися.

— Позбудемось. Я ж не ганчірка якась, — остаточно розвіяв я сумніви дружини.

І почалися для мене пекельні муки. Язик терпне, вуха пухнуть. А уві сні цигарки ввижаються — від самокрутки до гаванських сигар. Ранком дружина підносить мені жерстяну розмальовану коробочку.

— Цілу ніч губами плямкав, ніби наша Оксана в люльці. Так я коробочку льодяників купила. Посмокчеш замість цигарок.

— Ось відійди, — як можна стриманіше кажу їй. — Краще б ти грала на дудці, ніж на моїх нервах.

— Ну все, не буду, — запевнила дружина.

Никаю подвір’ям, мов неприкаяний, у думках лаю некурців сусідів. Незчувсь, як забрів у город. Згадав дитячі літа. Начухрав соняшникового листя, скрутив самокрутку, затягнувся.

Мамо моя рідна! В горлі пече, з очей сльози. Зачхався, як старий кіт. Хай його курить той, хто курив.

Ходжу по подвір’ю, ніби випраний і викручений. Аж гульк — Оришчин хлопець на обід череду жене:

— Вітьку, дай закурити!

— Не курю і вам не раджу.

— Давай швидше, не дратуй.

— Учора телепередачу бачили?

— Ні.

— Лікар-нарколог виступав. Куріння називав чумою двадцять першого століття. Так гарно та довго балакав, що поки кінчив, я пачку сигарет викурив. Беріть травіться. — Вітько зняв картуза і вийняв з-під козирка дві цигарки. — Тільки тітці не кажіть.

— Боже борони! Могила.

Я радо шмигнув у давно занедбаний Трохимів сажок. Тільки вдихнув порцію жаданого димку, як почув голос сусідки Вівді:

— Са-ш-ко! Де ти? А щоб ти побрів з торбами по світу, моїм городом он теля бродить. Завів хазяйство, а доглядати ліньки.

Глянув у шпаринку — справді, мій бичок по сусідньому городу хвицькає. Я чимдуж із сажа… залигав бичка аж у березі. Припинаю, коли чую — знову Вівдя на ґвалт волає.

Я вискочив на пагорб. Трохимів сажок свічкою палає: окурок зробив своє діло.

А невдовзі й Трохим на порозі.

— Ну, що будемо робити, Сашко?

— Та що? Скільки скажете — заплачу.

— Плата ні до чого. Цегла в тебе он, бачу, є, зліпиш мені нового курника, та й по руках.

…Мурую стіни, а Трохим піджучує:

— Ти б перекурив, Сашко. Не бійся, цегла не спалахне.

Версія для друку          До списку статтей

Кожне сільце має своє слівце      

Тетяна ГАВРИШ.

с. Росоша

Липовецького району

Вінницької області.

Нема такого горщика, щоб до нього не знайшлась покришка.

Свиню хоч осідлай, та коня з неї, однак, не вийде.

Купуй очима, а не вухами, зате одружуйся вухами, а не очима.

Чужа хата гірше ката.

Курка, що біля півня тримається, завжди найгладша.

На жар дихай поволі, бо носа спалиш.

Чоловік — голова, а капелюх на ній — то жінка.

 

— Ганьбиш Батьківщину перед усім світом.

Мал. А. Василенка.

— Джентльмени! Усі на боротьбу з корупцією!

Мал. О. Кохана.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове