• Отакої!

Грабіжницька лихоманка

Микола ЯСЕНЬ.

Дніпропетровська область.

Докорінну реконструкцію переживає нині приміщення середньої загальноосвітньої школи у райцентрі Солоне, що на Дніпропетровщині.

ОНОВЛЕННЯ цієї та інших шкіл заплановане відповідною програмою області, мета якої — привести навчальні заклади, передусім у сільській місцевості, до сучасних вимог і можливостей. Витрачаючи на ці потреби чималі бюджетні кошти, не вдається уникнути їхнього розкрадання. Відомі випадки, коли у змові з реставраторами гроші привласнювали й районні керманичі освіти, директори шкіл. Одначе те, що сталося у Солонянській школі, вразило «новизною». Такого ще не було.

Це ж треба, дивувався радник голови обласної держадміністрації Юрій Голик, щоб капітальний ремонт школи викликав хвилю обурення у батьків учнів. Лунали навіть заклики влаштувати мітинг протесту біля райдержадміністрації. Що ж не влаштовує людей? Адже підстав для невдоволення начебто немає. Солонянська школа, стверджують чиновники, народжується заново. Учні матимуть досі не бачені комфортні умови навчання. Будуть облаштовані сучасні комп’ютеризовані класи, збудоване ціле містечко для занять з усіх ігрових видів спорту. Кожного дня на реконструкції школи працює від 120 до 150 робітників — ось який розмах будівельно-оновлювальних робіт.

На об’єкт завезено чимало сучасних механізмів, інструментів, будівельних матеріалів. Протягом дня вони, як кажуть, під руками, а вночі зберігаються у приміщенні під замком, але без охоронців. Це й скінчилося халепою: одного ранку виявилося, що пропало обладнання, як мінімум, на 300 тисяч гривень. Викликали поліцію. Уже те, як неохоче правоохоронці бралися за розслідування, не квапилися шукати крадіїв, породжувало у батьків невтішні думки. Навряд чи знайдуть злодіїв — такі припущення висловлювала і місцева влада.

Втім, у невеликому селищі сховатися важко. Тут чи не кожен не тільки на виду, а ще й наскрізь просвічується. Тож невдовзі з’ясувалося, що до крадіжки причетні місцеві будівельники, серед яких і батьки учнів, котрі працюють на реконструкції школи. У їхніх дворах-господах поцуплене й знайшли. Поки цю «неприємність» широко обговорювали, не забарилося неочікуване її продовження.

«Районне відділення Національної поліції намагається зам’яти справу, — заявив радник голови ОДА Юрій Голик. — Досі не розпочато карне провадження-слідство. Створюється враження, що цьому навіть протидіють. Звісно, гальмує процес те, що майже всі жителі райцентру пов’язані між собою дружніми стосунками. Однак є ще одна причина: дехто не вважає крадіжку злочином, за який треба нести відповідальність, і не очікує за них відповідальності. Коли у декого із жителів Солоного виявили крадене, почалися істерики, погрози розпочати мітинги, перекрити вулиці, пікетування влади. Мовляв, нам такої реконструкції не треба…»

Радник дніпропетровського губернатора щиро здивований та вражений цією реакцією жителів Солоного. З його обуренням не можна не погодитися. Але, як на мене, першопричина ганебної історії в іншому. Якщо верхи державної влади в Україні — нардепи, найвищі правоохоронні чини, — сидячи на фінансових потоках, безбожно й безкарно розкрадають усе, то простому люду спадає думка: чому не взяти, що погано лежить? Чільники крадуть мільярдами, а нам, виходить, не можна навіть якусь тисячу? Приблизно так мислить частина громади Солоного.

Якщо риба починає гнити з голови, то вона ж псується й далі — аж до хвоста. Тож і маємо деградацію, розбещеність не тільки державотворців та липової «еліти нації», а й пересічних громадян. Ось до чого дожилися. Гірко й прикро...