• З приводу

Пристрасті Страсного тижня

Леся ГУДЗЬ.

м. Новоград-Волинський

Житомирської області.

ОСТАННІЙ тиждень Великого посту у Новограді-Волинському кипів пристрастями аж ніяк не релігійного характеру. Швидше, скандального: учні ЗОШ №5 на уроці зробили відеозйомку епізоду з участю вчительки, розгніваної негідною поведінкою учня, яка кинула у останнього рюкзак, і оприлюднили його у соцмережі з пафосним супроводом — «ось дивіться, що робиться у наших школах». Суспільство здебільшого відреагувало прогнозовано: «Вигнати з роботи вчительку... «Дайош!» камери стеження у кожен клас!.. Захистімо права пригноблених учнів, яких у школі замість навчання лише принижують учителі…» І лише поодинокі голоси в обговореннях — на захист вчительки.

Проблема виникла — це так. Але про неї можна говорити як про таку, що назрівала давно і нашими спільними зусиллями. Чому? Ось кілька її аспектів.

Із відеосюжету неможливо дізнатися, з чого все почалось і чим усе закінчилось: уривок уроку показав тільки те, що вигідне учням. Якщо б за справу взялися психологи, педагоги та інші фахівці, то, імовірно, результат був би не лише на користь учнів. Але, повторюся, без з’ясування всіх обставин інциденту обговорювати його, тим паче виносити на суд громадськості, аморально.

Кілька слів щодо об’єктивності: відео «спіймали» у соцмережах журналісти одного з телеканалів — і вже наступного дня завітали до Новограда, де зробили сюжет із промовистою назвою «На Житомирщині вчителька кидалася портфелем в учня» — тобто негативним персонажем одразу зробили педагога. То де ж об’єктивність? Справедливості заради зауважу, що опитано «героя» сюжету Назара, директора школи і начальника управління освіти. У відеосюжеті присутні обличчя однокласників Назара, самої вчительки. Але ж ще є батьки учня, колеги педагога. Врешті-решт, існують також і нормативні документи, офіційні вимоги посадових інструкцій і правила поведінки учня (а судячи з усього, «постраждалий» школяр їх грубо порушував), а ще — особисті характеристики школяра і педпрацівника. Чомусь журналісти «забули» про них… Це ще раз доводить, що у гонитві за скандалом, чи, як кажуть, «смаженим», випадок висвітлено поверхово, без незалежного аналізу і оцінки дій обох сторін. На жаль, останнім часом у всіх шкільних негараздах звинувачують виключно педагогів. Тим часом днями натрапила на статтю вчительки О. Калинич «Булінг під іншим кутом: учителі й учні». У ній є така засторога: ми дуже мало знаємо, на що бувають здатні наші діти...

Учні. Батьки. Взаємодія зі школою бути має — і це не обговорюється. Але учитель має вчити, а не виховувати: тільки дещицю часу дитина проводить у школі, решту — вдома… А конфлікти мають вирішуватися насамперед у межах того середовища, де вони виникають. Виносити сміття з хати не завжди сміливий учинок, особливо це стосується «режисера» того «шедевра», котрий своє обличчя заховав, зате виставив на глум інших.

І ще скажу про таке. «Честь мундира» — річ надзвичайно тонка. На жаль, це поняття не стосується вчительської братії у цьому разі. Повагу особисто у мене викликала лише реакція начальника міського управління освіти Т. В. Ващук, яка робить усе можливе задля об’єктивного розгляду й оцінки ситуації. Вона й дала дуже виважений коментар журналістам. Але мали б сказати своє слово й колеги, яким би воно не було. Сміливцями у соцмережах виявилися двоє, але ж далеко не стільки їх на теренах міста і району! Невже нема слів у тих, хто навчає словом інших? Ось воно, народне, — «моя хата скраю»… До речі, вчителька вже звільнилася з роботи. Одне запитання до її колег: невже своєю байдужістю ви захиститеся від подібного?