• Слід на Землі

Подільський самородок

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

м. Жмеринка

Вінницької області.

Фото з архіву
Михайла Маслюка.

Нещодавно минуло сто років од дня народження талановитого українця родом із Поділля Михайла Григоровича Маслюка. Жителі Жмеринки пишаються почесним громадянином свого міста і бережуть пам’ять про нього. Що ж то була за людина?

ХТОСЬ знав його як найумілішого годинникаря, хтось — як музиканта, майстра із виготовлення музичних інструментів, а ще хтось — як фотографа, кінооператора, механіка, поета, скульптора і художника, різьбяра по дереву, кістці, металу, мармуру. Але насамперед він залишався неперевершеним майстром мікромініатюри.

Народився Михайло Маслюк у мальовничому селі Рижавка Жмеринського району в родині хліборобів. Як пізніше згадував, увесь його рід «кохався в музиці». Ще юнаком Михайло грав майже на всіх інструментах і в кількох оркестрах.

Восени 1939-го Маслюка призвали до армії. А потім була війна. Зраненим повернувся додому. В рідній Жмеринці викладав дітям музику і співи у школі, був керівником художньої самодіяльності районного будинку культури.

Захоплення музикою сприяло появі великої колекції інструментів, виготовлених власноруч. Особливе враження справляла незвична комбінована конструкція балалайки, гітари і мандоліни у робочому варіанті з 21 струною (на фото).

Пишався Михайло Григорович і своїми годинниками. Він виготовив їх близько півсотні, і кожен із них оригінальний. Серед них є і велетні заввишки в кілька метрів і маятником пудової ваги, і малюки, що поміщаються у перстень. Є годинники з двома маятниками та механізмом в одному з них, із 25 стрілками, що показують час у сімдесяти країнах світу, і зовсім без стрілок, які рахують не лише час, а й дні, місяці, роки…

Михайлові Маслюку була підвладна чарівна сила поезії, в яку він вкладав свої світлі думи, свою любов до природи, до всього прекрасного. З-під його пера вийшла ціла низка гуморесок, насичених щирим, дотепним та веселим гумором.

Однак найголовнішим у житті майстер вважав своє захоплення мікромініатюрами. Першим його винаходом був електричний двигунчик розміром із наперсток, а потім його прототип — у сто разів крихітніший од макової зернини.

За роки Михайло Маслюк відшліфував свою витончену майстерність до небачених світових висот. Одним із його найфантастичніших витворів став паровоз, що в багато разів менший за макове зерня. У 1968 р. за цю роботу автор був удостоєний диплома Книги рекордів Гіннесса. А перша його публічна виставка вмістилася на тарілці, де експонувалося сто крихітних речей, виготовлених із золота, пластмаси, кістки і слюди. Його особливою гордістю був жіночий фотопортрет на папері, також менший за макове зерня і потяг із п’ятнадцяти вагонів у «тунелі», тоншому за волосину; металеві трактор із двома причепами на зрізі людської волосини (на фото).

Та не тільки мікрошедеврами мистецтва дивував світ Михайло Маслюк. Його вмілі руки багато чого зробили і для науки. На прохання вчених-медиків він виготовив комплекти мікрохірургічних інструментів для дослідження кори головного мозку, зшивання роговиці ока, операцій на вусі для лікування від глухоти.

Серед більш ніж півтисячі його робіт не було і двох однакових. Жодна лабораторія світу не зуміла наблизитися до виготовлення мініатюр таких розмірів. Чого варті лише книжки: томик Олександра Пушкіна, в якому вигравірувано уривки з віршів поета, і «Кобзар» Тараса Шевченка. Учені визнали другу найменшою книгою у світі.

Михайло Маслюк прославив рідну Жмеринку на весь світ. Шедеври нашого земляка демонструвалися в найбільших музеях двадцяти трьох міст колишнього Союзу, а також у Болгарії, Індії, Польщі, Чехо-словаччині, Канаді, Японії.

Великий чарівник до кінця своїх днів мріяв створити у своєму місті постійний музей-виставку. Та не встиг утілити задум. Після його смерті у 1995 році роботи-шедеври розпорошилися по світу. Частина з них перекочувала до Росії, деякі зберігаються у фондах Національного музею Т. Г. Шевченка, Вінницькому обласному краєзнавчому музеї та у приватних колекціях.

Дочка Михайла Григоровича Клавдія проживає у Жмеринці і працює в музичній школі, а онук славетного майстра Сергій Тетерин зараз у Вінниці продовжує справу діда — також створює мініатюрні шедеври.