• Забуттю не підлягає

Пам’ятати і боротись

Ганна КЛІКОВКА.

Запорізька область.

Воротами у Крим здавна називають Мелітополь. Саме тут, на межі вільної української та окупованої чужинцями кримської землі, особливо гостро звучить тема патріотизму. Останнім часом це місто перетворюється на один із осередків українського культурного життя в області. Нещодавно у Мелітопольському краєзнавчому музеї відкрилося кілька фотовиставок, присвячених спротиву Криму російській окупації.

ЕКСПОЗИЦІЯ «Кримська лінія вогню», підготовлена Кримським домом, інтернет-виданням «Українська правда» та талановитою фотохудожницею Кріс Кулаковською, розповідає про долі десяти жителів півострова, які, втративши рідний дім, продовжили боротьбу за волю України. Абсолютно різні люди, але їх об’єднала трагічна весна 2014 року, міцне фронтове братство та біль за долю рідної країни.

Максим із позивним «Історик» мріяв про наукову кар’єру, але після анексії півострова добровольцем пішов до батальйону «Айдар». Підполковник ЗСУ Тимур (позивний «Морпіх») народився на Львівщині, розбудовував український флот у Севастополі, працював кореспондентом телерадіокомпанії «Бриз», а коли почалась російська агресія, поповнив лави добробатів. Родині Енвера (позивний «Татарин») випало двічі пережити втрату Батьківщини: далекого 1944-го сталінський режим депортував їх разом із сотнями тисяч кримців до Узбекистану. Через багато років сталося довгоочікуване повернення до Бахчисарая, де вдалося налагодити маленький сімейний бізнес. Після анексії півострова Енвер виїхав на материкову Україну і продовжив битву за свій Крим на Донбасі.

Вражає історія військового механіка, добровольця 62-річного Смаїла, фото якого також прикрашає виставку. Зі своєю майбутньою дружиною, мешканкою Мелітополя, він познайомився 1978 року. Після здобуття незалежності України він повернувся на рідну кримську землю. Та все перекреслила російська інтервенція. В 59-річному віці Смаїл вступив до 55-ї окремої артилерійської бригади Збройних сил України. З болем згадує про запеклі бої поблизу села Гранітне на Донеччині. У ніч на 1 січня 2015 року російські терористичні війська здійснили спробу танкового прориву. Ворожу бронетехніку прикривали артилеристи масованим обстрілом. Наші солдати не полишили позицій, дали гідну відсіч. В одного з полонених найманців знайшли докладну схему операції. Передбачався наступ трьох батальйонно-тактичних груп із 64 танками. Перша з них мала рушити на Токмак та Мелітополь, друга — захопити Бердянськ, а третя — йти на Запоріжжя. Завдяки мужності наших воїнів ці плани було зірвано.

У музеї відкрилася ще одна фотовиставка «Доросле кримське дитинство» авторства російського журналіста Антона Наумлюка. На світлинах — діти кримських татар, чиїх батьків російські окупанти кинули за ґрати за надуманими звинуваченнями. Маленька донька Алі Асанова разом із мамою прийшла на суд. Її батька заарештували за участь у патріотичному мітингу біля Верховної Ради АРК 26 лютого 2014 року. Сини вірять у повернення з неволі своїх батьків — Зеврі Абсеїтова, Рустема Абільтарова та Ремзі Меметова, яких загарбники оголосили «ісламськими терористами». Свого батька, якого вбили проросійські бойовики за одиночний пікет біля Кримського парламенту, вже ніколи не побачить Усніє Ахметова та дві її сестрички.

Директор музею Лейла Ібрагімова сповнена нових планів. Незабаром у Мелітополі за сприяння обласної влади та Українського інституту національної пам’яті відкриються дві фотовиставки, присвячені подіям Української революції 1917-1921 років та національно-визвольній боротьбі Української повстанської армії. Люди мають знати правдиву історію свого народу.