Скалічені долі

Вікторія ВАВШКО.

Житомирська область.

БАГАТО лиха принесла Друга світова. Зачепила вона своїм чорним крилом і нашу родину. Воювали на фронтах мої прадіди, а вся важка чоловіча робота лягла на жіночі плечі.

Із перших днів війни пішов на фронт Василь Іванович Якимлюк, 1924 р. н. Брав участь у Яссько-Кишинівській операції, був поранений. За заслуги перед Батьківщиною у боротьбі з ворогом нагороджений орденами Вітчизняної війни I і ІІ ступенів, медаллю «За відвагу».

Ігоря Петровича Ластовляка, 1902 р. н., призвали після визволення села від фашистів. Повернувся він наприкінці 1945-го інвалідом І групи. З госпіталю його привіз санітар, оскільки після тяжкого поранення в голову Ігор Петрович утратив пам’ять. Так і прожив до 1983-го, нікого не впізнавши. Нагороджений прапрадідусь багатьма медалями та орденом Червоної Зірки.

1944-го пішов захищати Вітчизну і старший брат моєї прабабусі Володимир Петрович Вержук, 1926 р. н. В окопах, у холоді застудився, захворів на страшну і майже не виліковну тоді хворобу — туберкульоз. Був комісований додому, де на нього чекали мама та шестеро молодших братів і сестер. А він, опора сім’ї, молодий, гарний і найздібніший з усіх дітей, не дожив навіть до свого 20-ліття. Весною під буяння квітів його не стало...

Як не на фронтах, то вже після війни від ран та застуд полишили цей світ чимало чоловіків. І дуже важко доводилося працювати, ростити і виховувати дітей жінкам. Зокрема, й моїм прабабусям Надії Петрівні Олійниченко, Насті Ігорівні Якимлюк, прапрабабусям Тодосці Григорівні Коваль, Марії Мойсеївні Вержук, Дарині Сафронівні Якимлюк та Марії Яківні Олійниченко.

Здавалось би, маємо вчитись на помилках минулого, та, на жаль, ситуація через стільки років знову повторюється. І вже моє покоління змушене захищати Україну від ворога на її східних кордонах. Напередодні Дня пам’яті та примирення і 73-ї річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні бажаємо тільки одного: щоб і ця війна якомога швидше закінчилась і залишилась тільки у спогадах.