• У записник сміхолюба

Володимир КЛЕПАЦЬКИЙ.

с. Білогородка

Києво-Святошинського району

Київської

області.

— Любий, я віддала твої джинси нашому сусідові...

— Це з якого переляку?

— Так вони ж тобі все одно не подобалися...

— Отакої! Гаразд, давай тепер віддамо сусідові твою маму!

* * *

— Мій чоловік, — каже одна жінка своїй подрузі, — перестав пити горілку.

— О, значить, у нього велика сила волі!

— Ні. Це у мене важка рука!

* * *

— Як там, Катерино Петрівно, мій онучок у школі? Не бешкетує?

— Та начебто ні. Тільки от учора відпросився на ваш похорон.

* * *

Учительку вже мало не до стресу довела щоденна погана поведінка Андрійка. Одного разу вона йому й каже:

— Хотіла б хоч на три дні побути твоєю матір’ю! Я б тебе швидко перевиховала!

— Добре, — відповів той, — я поговорю з батьком, може, він погодиться.

* * *

— Скажи, Степанку, скільки заплатить твоя мама за два кілограми базарних яблук, якщо один кілограм коштує 12 гривень?

— Важко відповісти. Вона на базарі завжди торгується.

* * *

Чоловік до жінки:

— Просто дивно, що у найбільших дурнів найкращі жінки.

— Невже я така гарна?

* * *

— Дідуню, ви що, в лісі народились?

— Хто тобі таке сказав, онучку?

— Мій тато... Знов, каже, старий пень до нас у гості преться...

* * *

— Мамо, я сьогодні в школі запобіг, щоб Миколка не зіграв злого жарту над учителькою.

— От молодчина, синку! І що ти зробив?

— Він підклав учительці на стілець кнопку, а я, коли це побачив, вихопив з-під Лідії Степанівни стільця.

* * *

— Які жінки тобі подобаються більше: розумні чи красиві?

— Ні ті, ні інші. Тому я й одружився з тобою.

* * *

— Чим закінчилась твоя сварка з жінкою?

— Приповзла до мене на колінах! І ще сказала: «Вилазь       з-під ліжка мерщій, я вже заспокоїлась».

* * *

— За що ви накрутили вуха своєму синові?

— Бо завтра має принести табель зі школи.

— Але ж...

— А завтра мене не буде вдома.

* * *

Циганка каже молодій жінці:

— Давай я тобі поворожу і розкажу всю правду.

— Не треба.

— Чому?

— Бо як почує чоловік, то вижене з хати.

* * *

— Добре, синку, що ти перестав плакати.

— Я не перестав, я тільки перепочиваю.

* * *

— Як ви себе почуваєте? — питає хірург пацієнта після операції.

— Тепер краще, але спочатку було таке відчуття, ніби мене ударили поліном по голові.

— На жаль, воно так і було. Саме коли вас привезли на операцію, у нас закінчився наркоз.

* * *

Лікар, оглянувши пацієнта, каже:

— Ось я випишу вам нові ліки, що недавно поступили в аптеку.

— А вони мені допоможуть?

— Бачите, мені й самому цікаво.