• Мандрівка в дивосвіт

Мавпочка-крихiтка

Довгоп’ят — така дивна назва у цієї не менш чудернацької мавпочки, що важить… не більш як 150 грамів. Менше пачки вершкового масла! Зустріти її можна у тропічних лісах Південно-Східної Азії, на островах Малайського архіпелагу. Основна популяція зосереджена на Борнео. Поширені довгоп’яти на островах Суматра, в Таїланді, Камбоджі, Індонезії та на Філіппінах.

ТВАРИНУ вирізняють велика голова з «жаб’ячою» мордочкою, здатна повертатися майже на 360^О, та голі воронкоподібні рухливі вуха.

Прикметні в істоти й кінцівки, довжина яких удвічі більша за довжину тіла разом із головою. За їх допомоги довгоп’ят може сильно відштовхуватися, стрибаючи з дерева на дерево. Перед тим як опуститися на гілку, він ще й здійснює перекидання у повітрі. При цьому за балансир слугує хвіст, теж голий, лише із китичкою на кінці, значно довший за тулуб. Так, останній виростає до 16 сантиметрів, а хвіст — до 30. На кожній кінцівці довгоп’ят має по п’ять довгих тонких пальців, що закінчуються нігтями. Хіба що крім другого і третього пальців ніг із гострими кігтиками, якими тваринка вичісує шерсть. Вона м’яка і дуже пухнаста буруватого або сіруватого відтінку.

Однак найупізнаванішою «візитівкою» тварини все ж є її очі. У співвідношенні до розміру тварини вони величезні — діаметром до 2 сантиметрів. Очі дивляться прямо вперед, їхні зіниці так само великі і майже нерухомі. Очні западини займають більше місця, ніж відводиться під мозок, та й скільки там того мозку — чотири грами. До того ж жовті очі довгоп’ятів світяться в темряві. Щоб побачити здобич, їм необхідна мінімальна кількість світла.

В природі довгоп’яти живуть парами або маленькими групками по вісім-десять особин. Зазвичай удень вони сплять у лісі, міцно вчепившись за гілки дерев або примостившись у дуплі. Прокидаються в надвечірніх сутінках і вирушають на пошуки їжі, швидко і вправно перескакуючи з дерева на дерево. Харчуються їжею виключно тваринного походження — комахами, павуками, невеликими птахами, ящірками, кажанами, зміями. Інколи, що­правда, спускаються на землю, де полюють на крабів і дрібну рибу. Підмічено: довгоп’яти охоче поселяються у прибережних заростях біля річок та морського узбережжя.

Раз на рік самка довгоп’ята народжує одне дитинча, вкрите густою шерстю, яке вже має широко розплющені очі. Попервах самка переносить дитинча у зубах, як кішка кошенят. Вирушаючи на пошуки їжі, вона залишає маля одне, проте невпинно із ним перегукується. У тижневому віці дитинча куштує тверду їжу і поступово полишає молочне харчування. Ці тварини вважаються турботливими батьками. Дитинчата живуть разом із матір’ю доти, доки не з’явиться наступне покоління малюків. Лише тоді вони вирушають на пошуки власних володінь…

Такий спосіб життя дає можливість тваринці доживати до 10-12 років. Їхніми основними ворогами у природі є сови. А ще — люди, які не тільки нещадно вирубують тропічні ліси, рідну домівку довгоп’ятів, а й полюють на їхнє м’ясо. І не тільки. Вони ще й жертви забобонів місцевого люду. Існує повір’я, що їхні очі — чудодійний засіб від очних захворювань. Насправді це не так. Іще цих тварин прагнуть приручити для утримання вдома. Хоча відомо, що в неволі довгоп’яти не живуть. Нині цих тварин залишилось так мало, що їх занесли до Червоної книги.