• Духовні скарби

Пересопницька святиня

Ігор ГАЛУЩАК.

Невеличке село Пересопниця, що на Рівненщині, колись було велелюдним центром одного з удільних князівств періоду протистоянь київських та волинських Рюриковичів за Погорину — землі по обох берегах річки Горинь.

Науковці припускають, що в XIII ст. давня Пересопниця була зруйнована монголо-татарськими військами, хоча чіткі факти про це відсутні.

Натомість справжня руйнація впритул наблизилася до Пересопниці наприкінці XX ст. Мабуть, село спіткала б доля багатьох поступово вимираючих невеликих поліських поселень, коли б не було воно батьківщиною нині відомого всім рукописного Пересопницького євангелія, створеного у XVI ст. у місцевому монастирі. Саме на цьому унікальному рукописі тримають руку українські президенти, приносячи присягу на вірність Україні. До речі, духовні особи кажуть, що жоден бруд (у прямому та іншому сенсі) до Святого Письма не пристає.

2011 року в селі створено культурно-археологічний центр «Пересопниця» (на фото), що функціонує як відділ Рівненського обласного краєзнавчого музею. Щоправда, автентичного євангелія тут немає, лише факсимільна копія. Оригінал зберігається у столичній науковій бібліотеці імені Вернадського.

У чому ж неперехідна цінність нашої національної духовної святині? Хто її створив?

«Хоча священну Першокнигу України науковці досліджують майже 150 років, їхня робота здебільшого зводилася до історико-філологічного аналізу, — зауважує мистецтвознавець Тетяна Думан. — Коли в світі почали застосовувати сучасні методики порівняльного аналізу, з’явилися версії щодо майстрів цього дива».

Як розповів директор центру Микола Федоришин, Пересопницьке євангеліє, якому вже 450 років, — перший відомий переклад канонічних текстів Біблії з церковнослов’янської мови болгарської редакції, на ті часи вже не зрозумілої пересічним парафіянам, на староукраїнську. До його створення долучилися щонайменше два подвижники — архімандрит Григорій та писар Михайло Василевич. У рукописі вміщено тексти чотирьох євангелістів — Матвія, Марка, Луки та Івана. Видання рукописної книги, її ілюстрування та оздоблення за тих часів були недешевою справою.

Відомо, що староукраїнська мова існувала ще за часів Київської Русі. Вона нагадувала старослов’янську, якою послуговувалися переважно для написання документів. Пересопницьке євангеліє рясно збагачене тогочасною живою розмовною лексикою.

Свою роботу над рукописною пам’яткою ченці почали у Двірці (нині Хмельницька область). Чому ж вони переїхали до Пересопниці?

Науковці гадають, що монастир у Двірці не мав надійних оборонних споруд. Тому й було вирішено перебратися до Пересопниці, яка за тих часів була оточена фортецями. Переписували Євангеліє у спеціально обладнаному скрипторії із 1556-го по 1561 рік. Архімандрит Григорій володів кількома мовами — крім староболгарської, знав латину, польську та чеську, — тому перекладав, а чернець Михайло творив рукописний шедевр: на сторінках духовної святині багато чорної, червоної і золотистої фарб. Секрети технології цього письма ще належить розгадати. Переписували Євангеліє, найвірогідніше, стилосами — паличками з очерету.

Микола Федоришин переконаний, що ченці-переписувачі мали помічників. Зокрема, відомо, що при дворі князів Чарторийських, котрим належала тоді Пересопниця, служив відомий у краї маляр-іконописець Антон Дяк. Йому надходили замовлення навіть зі Львова, тож він міг долучитися до роботи над Пересопницьким євангелієм. Проте наразі це лише версія.

Рукописний шедевр створювався в епоху, коли Європі було вже відоме книгодрукування, що давало змогу уникати помилок та неточностей при створенні текстів. Але на українські землі новітня технологія прийшла пізніше, тож друкові протиставили досконалу художню техніку. Першокнига написана на дорогому пергаменті. Папір тоді вже був значно дешевший. Усі тексти прикрашені оригінальними орнаментами. У кольорових мініатюрах портретів євангелістів зі спокійно-смиренними обличчями досягнута найвища гармонія форми і змісту. Поєднання ніжно-рожевих, сірих, блакитних, сріблястих, золотих, червоних і зелених тонів додає книзі життєрадісності та урочистості.

Цей рукопис — унікальний шедевр своєї епохи. Поціновувачі світових раритетів лише страхову вартість цього рукописного скарбу оцінюють у понад шість мільйонів доларів. А втім, для українців їхня святиня — безцінна.