Радуйся, держави Нерушима Стіно

Антоніна КІЗЛОВА.

13 червня (31 травня за ст. ст.) — день чудотворної ікони Богородиці «Незламна стіна» (ХІ ст.), викладеної мозаїкою над вівтарем Софійського собору в Києві.

Шестиметровий образ, на якому Цариця Небесна стоїть із молитовно піднятими руками (Оранта), зберігся донині попри всі руйнування та перебудови, котрих собор зазнавав протягом століть.

Тож недарма віряни вибрали для святині назву з акафісту Богородиці VII ст., де про Неї сказано: «Радуйся, Стовпе непохитний Церкви Христової; радуйся, держави Незламна Стіно».

Перед Орантою здавна молилися про захист Батьківщини від ворожих завоювань, а також просили Богородицю про заступництво перед Господом за будь-яких життєвих обставин. Наприклад, поки радянська влада не припинила в соборі богослужіння (1929 р.), при іконі часто замовляли молебні з проханням про легкі пологи. Софійська Діва Марія не тримає на руках Немовля Христа. Можливо, через це жінки сприймали її як вагітну. Кожен прочанин намагався придбати в Києві хоча б маленьку копію «Незламної стіни».

З першої половини ХVIII ст. понад сто років ікону було видно за високим іконо­-с­тасом тільки з хорів. Саме там, на перилах, богомольці з дозволу священнослужителів ставили присвячені їй свічки. Зрештою ту частину іконостасу, котра закривала найшанованішу в храмі святиню, розібрали.

13 червня церква також ушановує святого Єрма (І ст.), одного з сімдесяти апостолів, єпископа у Філіппополі Фракійському (нині — м. Пловдив, Болгарія).

Про життя угодника відомо небагато, як і про смерть — імовірно, мученицьку. Грек за походженням, Єрм певний час жив у Римі. Спочатку був дуже заможний і занадто заглибився у світські справи, віддалився від християнського виховання дітей, через що ті виросли розпусними. За це Господь спочатку відібрав у чоловіка багатство, а потім послав йому втіху в розкаянні, примиренні з родиною та пастирському служінні. Після того Єрм написав повчальний твір «Пастир». Книга стала настільки впливовою, що її мало не включили до тексту Біблії.

В українських землях ім’я угодника з часом почали вимовляти як «Веремій». А що в день його пам’яті селяни зазвичай обсіюються й розпрягають коней після роботи, то й сам празник назвали «Веремія-розпрягальника».