Гримаси гібридної війни

Михайло ГУБАШ.

Свого часу нам обіцяли закінчити війну, проте поступово з’являється ще один фронт — Азовський.

Останнім часом на Азовському морі загострюється криза. Російські прикордонники зупиняють мало не кожне судно, яке прямує до українських портів Маріуполя й Бердянська, перевіряють їх, проводять ідентифікацію екіпажу, чинять усілякі перешкоди нашим риболовецьким суднам, обмежуючи їхній рух або й узагалі затримуючи під надуманими приводами. Водночас РФ значно посилює свою військову присутність, перекидаючи з Каспійського моря артилерійські катери, десантні кораблі й ракетні корвети. Це досить потужна сила, і такі дії росіян свідчать про бажання встановити одноосібний контроль над Азовським морем.

РОБИТЬСЯ це не тільки для демонстрації своєї військової переваги над ВМС України або з метою підготовки до чергових актів агресії, а й заради значного зменшення економічного потенціалу приазовського регіону. Так, затримки на рейсах іноземних суден тривають від кількох годин до кількох діб. Це має негативний уплив на ставлення з боку закордонних інвесторів і значно ускладнює роботу українських підприємств, надто портів.

Із проблемами порти Приазов’я зіткнулися ще раніше — після зведення арок Керченського мосту. І вже кілька місяців судна заввишки понад 33 метри не можуть пройти до Азовського моря. У Маріупольському порту кажуть, що тільки через це обмеження до них не можуть зайти 144 судна.

«Ми втратили близько восьми мільйонів тонн вантажу. Сьогодні обробка в нас становить шість мільйонів тонн, а колись було 15-17», — зазначає директор Маріупольського порту Олександр Олійник у коментарі журналістам Громадського телебачення.

Збитків від ситуації зазнає також Азовський судноремонтний завод: «За місяць ми втрачаємо два-три пароплави, — бідкається керівник заводу Олег Турський. — Один пароплав — це кілька мільйонів гривень. Тобто на місяць 5-6 мільйонів гривень втрат — це для нас 30 відсотків». За словами керівника зернового термінала «Маріупольської інвестиційної групи» Артема Мазного, йдеться не лише про збитки конкретних підприємств на Азовському узбережжі: «Це негативно впливає на роботу всього ланцюга, всього сектору. Як терміналів, так і портів, судновласників, зернотрейдерів, в яких є свої контракти, і вони зазнають збитків через затримки».

Нагадаємо: після розпаду СРСР більшу частину узбережжя Азовського моря і судноплавний фарватер у Керченській протоці контролювала Україна. Вочевидь, Росії це не подобалось. Тому вже 2003-го це незадоволення вилилося фактично у територіальну претензію, пов’язану з конфліктом навколо острова Тузла.

Ось як прокоментував подальший розвиток подій і сучасний стан речник Державної прикордонної служби України Олег Слободян: «Ситуація ускладнюється тим, що Азовське море є морем внутрішнього користування між Україною і Росією. Це саме ті домовленості, які були досягнуті 2003-2004 рр. після Тузлинського конфлікту. І саме 2004-го був підписаний договір про співпрацю між Україною і Росією в Азовському морі та Керченській протоці. Ця угода діє і нині. Там є пункт, який передбачає проведення демаркації та делімітації кордону, але за згодою сторін. На жаль, всі пропозиції української сторони щодо позначення кордону на Азові та в Керченській протоці російська сторона відкинула. Тому маємо те, що маємо, і зараз певною мірою пожинаємо наслідки незавершеності цього процесу».

Виходить, що той Договір став своєрідною міною, яка тепер спливла на поверхню. 2014 року РФ разом із Кримом окупувала й острів Тузла, згодом зробивши з нього частину фундаменту Керченського мосту.

То що, невже нема жодних важелів упливу на агресивні й підступні дії сусідки? Екс-командувач ВМС України (у 2014-2016 роках) Сергій Гайдук так не вважає. Він каже, що Україна, скориставшись цією «угодою про внутрішнє море», повинна симетрично відповісти на дії Росії в Азовському морі: «Наші морські прикордонники мають такі ж повноваження, як і морські прикордонники ФСБ РФ щодо зупинки і догляду підозрілих суден, перевірки судових документів, догляду екіпажу на предмет легітимності, наявності контрабанди, законності перевезення мігрантів. У цій ситуації все просто і прозоро, треба діяти».

Оце справжній адмірал — сміливий і рішучий! От тільки є в цьому питанні одна маленька, але вагома деталь — діяти майже нічим. На жаль, Україна в Азовському морі не має частин Військово-Морських сил. Нашу акваторію захищає Маріупольський загін морської охорони Держприкордонслужби. У його складі перебувають тільки два кораблі, з яких лише в одного є артилерійське озброєння. Крім цього, маріупольські прикордонники мають п’ять катерів та 11 малих катерів, стан більшості яких аж ніяк не найкращий.

А от Росія має в цій акваторії близько 40 кораблів Чорноморського флоту, зокрема й два ракетні «Буян-М», озброєні крилатими ракетами «Калібр», здатними вражати наземні цілі на відстані до 1400 км (пам’ятаєте удар по Сирії?) і морські — до 300 км, що майже дорівнює довжині Азовського моря. На цьому тлі наш загін морської охорони виглядає як... Щиро кажучи, ніяк.

Ситуація ускладнюється тим, що за необхідності Росія може посилити свою військову присутність в Азовському морі за рахунок кораблів ЧФ і Каспійської флотилії, тоді як Україна після зведення Керченського мосту, по суті, не зможе переправити водним шляхом жодного бойового корабля з тих дев’яти, які залишилися у складі ВМС України.

Коментуючи ситуацію, Олег Слободян визнав: «Якщо говорити про адекватну реакцію саме на якусь військову силу з боку Російської Федерації, то прикордонники власними силами просто не зможуть ефективно протистояти нападу чи агресії Росії».

Тож залишається хіба що сподіватися на реалістичність думки колишнього голови Служби зовнішньої розвідки України Миколи Маломужа, який днями заявив: «В Азовському морі на нас чекає тривалий конфлікт на тактичному рівні. Росія створюватиме нам проблеми режимного та економічного характеру в цьому регіоні. Але сценарій, який передбачає війну, масштабні військові операції в Азовському морі, є надзвичайно малоймовірним».

Якщо ж серйозніше, то, як би банально це не звучало, Україні необхідно негайно посилювати потенціал прикордонної Морської охорони та Військово-Морських сил. Але на це піде час, і досить тривалий.

Утім, на думку журналіста Руслана Рудомського, є ще один, дієвіший та ефективніший, варіант. Ідеться про потужний військовий корабель ВМС США чи іншої країни НАТО, озброєний ракетами дальнього радіуса дії, який увійшов би в Чорне море «з метою недопущення ескалації конфлікту». По суті, подібний трюк американці вже виконували — 7 березня 2014 року це зробив надсучасний американський атомний авіаносець «Джордж Буш», і тоді це дещо втихомирило агресора. «Власне, як би не було гірко це усвідомлювати, — вважає Рудомський, — та станом на сьогодні захистити Україну з моря можуть лише військові союзники шляхом відповідного тиску на Росію».

Неначе дослухавшись до цієї думки, Петро Порошенко повідомив, що ситуацію в Чорному та Азовському морях він обговорюватиме з лідерами Євросоюзу на саміті вже 9 липня. Від міжнародних партнерів чекає жорсткої позиції з цього питання.

От би ще і з власною позицією визначитися: ми все ж таки воюємо чи торгуємо? Чи в умовах гібридної, а не справжньої війни такі дивні комбінації можуть вважатися нормальними? Але ж на цій нібито «несправжній» війні вже загинули понад 10 тис. українців і їх продовжують убивати чи не щодня. По-справжньому...

Отакі-от гримаси гібридної бойні.