• Про це говорять

Кадрова кадриль по-українськи

Михайло СЕРДЮК.

Від самого початку роботи постмайданної влади деякі її призначення на високі державні посади породжували, скажімо так, певне здивування. У «когорті» таких призначенців достатньо згадати Яресько, Гонтареву, Гелетея, Вовка, Деканоїдзе разом зі Згуладзе, Супрун, Насалика та цілий легіон подібних до них. Так, це у минулому. Проте і сьогодні кадрова політика влади не у всіх в Україні (та й поза її межами) викликає одностайне схвалення.

ЧОГО ТІЛЬКИ варте призначення послом у Вірменію одіозного генерала Петра Литвина, екс-командувача військ сектора «Д» на Донеччині. Його звинувачували в тому, що у серпні 2014 року він, не передавши нікому командування та обезголовивши ціле угруповання українських військ, ганебно втік уночі з-під Іловайська. Втеча командувача з поля бою нібито сприяла утворенню однойменного котла, в якому українські підрозділи зазнали важких втрат особового складу (близько тисячі чоловік) і військової техніки. Але про цього «відчайдуха» трохи згодом, а зараз згадаймо кадрові перестановки останніх двох тижнів.

Найгучнішою стала відставка глави Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського і подальше його призначення одним із трьох аудиторів НАБУ за квотою Президента. На посаді чільника Донеччини він пропрацював три роки. За цей час, за його словами, було багато зроблено для відновлення місцевої інфраструктури та українізації регіону. Проте тамтешні проукраїнські активісти та громадські діячі дотримуються протилежної думки. Жебрівського звинувачували у нехтуванні справжніми інтересами місцевих громад, ігноруванні патріотично налаштованих активістів і держслужбовців та заграванні з діячами, відомими своїми сепаратистськими поглядами. Серед таких закидів були й набагато серйозніші, аж до звинувачення екс-глави Донецької ВЦА у сприянні (або в організації чи кришуванні) «сірим» схемам торгівлі (тобто «контрабасу») з «ДНР» та, відповідно, фінансуванні тероризму. Не кажучи вже про нераціональне, на думку критиків, використання мільярдних сум, які Донеччина отримувала з держбюджету, та міжнародні гранти, про які потрібно якось звітувати... Тож «добровільна» відставка П. Жебрівського могла бути не з його волі, а лише спробою уникнути можливого покарання за можливі «упущення».

Втім, Петро Порошенко так не вважає. Принаймні не тільки нагородив свого давнього парт-нера по політичній діяльності орденом Ярослава Мудрого, а й призначив його, як уже згадувалося, аудитором НАБУ. Це викликало хвилю обурення серед тих, хто «в темі».

Так, називати когось винним чи стверджувати про його причетність до скоєння злочину не можна до відповідного рішення суду. Але ж можна підозрювати, якщо для цього є підстави. І вже сам факт підозри чи звинувачення вимагає якщо не відставки чиновника, то бодай його тимчасового відсторонення від виконання службових обов’язків. Так мало би бути. І так воно є. Проте не в Україні...

Директор Національного антикорупційного бюро Артем Ситник після призначення Жебрівського заявив, що воно не відповідає критеріям закону, який вимагає від аудитора наявності досвіду роботи в органах досудового розслідування, прокуратури, судах за кордоном або в міжнародних організаціях. Те ж саме заявили у Центрі протидії корупції та у Раді громадського контролю НАБУ. Таке занепокоєння антикорупціонерів можна зрозуміти, адже негативний висновок аудиту є єдиною законною підставою для позачергового звільнення директора НАБУ з посади та зменшення рівня бюджетного фінансування цього правоохоронного органу.

Тим часом сам Жебрівський пообіцяв зробити з НАБУ «прозорий і ефективний орган», на що німецьке видання «Дойче велле» опублікувало статтю про непрозору діяльність фармацевтичної компанії неподалік Франкфурта-на-Майні (вона входить до фармацевтичної імперії сім’ї Жебрівських), за що їй загрожує штраф до 100 тисяч євро. У керівництві цієї фірми працюють син і донька Павла Жебрівського, а кінцевим бенефіціаром є його сестра Філя — одна з найбагатших жінок України. «Отже, перш ніж братися за прозорість НАБУ, Павлу Жебрівському, мабуть, варто було б зробити деякі домашні завдання для забезпечення прозорості сімейного бізнесу», — констатувало видання.

Отакі-от слова і діла.

Трохи згодом стало відоме ім’я нового керівника Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. Ним став 41-річний генерал-майор Служби безпеки України Олександр Куць. За даними ЗМІ, народився він у Ростові-на-Дону й до середини 1990-х жив у Росії. В Україні вперше згадується 2009-го — як замначальника ГУ СБУ Київської області з боротьби із корупцією та організованою злочинністю (управління «К»). 2014-го став заступником керівника обласної СБУ. Навесні 2015 року очолив управління спецслужби у Донецькій області, а з серпня 2017-го — новостворене (за його ж ініціативою) Головне управління СБУ в Донецькій і Луганській областях.

У березні 2017 р. ім’я О. Куця засвітилося у зв’язку з розгоном «16 редута» торгової блокади Донбасу поблизу Кривого Торця. Тоді О. Куць пояснив, що його підлеглі не розганяли блокадників, а здійснювали «контрдиверсійні заходи». Ліквідація блокади, невигідної владі, було рішенням політичним, яке сам Куць прийняти не міг. Із цього зробили висновок, що таким чином він уже тоді виявив себе як лояльна Президентові людина.

Відразу після призначення злі язики почали оприлюднювати «компромат» на Куця. Начебто під його керівництвом співробітники управління «К» щороку відкривали десятки кримінальних справ, більшість з яких була способом боротьби з конкурентами комерційних структур, «інтереси яких він і його підлеглі захищали за хабарі». Також прозоро натякали, що саме СБУ неофіційно контролює тіньову торгівлю через лінію розмежування. Проте після переформатування АТО в ООС головними на Донбасі стали військові. Щоб зберегти контроль над «контрабасом», основні доходи від якого йдуть нагору, начебто й був призначений керманичем Донеччини Олександр Куць — на противагу командувачу Об’єднаними силами Сергію Наєву.

Втім, такі чутки можна пояснити і успішною діяльністю новопризначеного керівника Донецької облВЦА на попередньому посту. Адже саме він викрив у лавах тамтешніх СБУшників трьох високопоставлених перекинчиків, завербованих ФСБ. Саме його (серед інших) лідер «ДНР» О. Захарченко звинуватив у загибелі вбивці українських військовослужбовців Мотороли (Арсена Павлова) тощо. Тут уже кому вірити, а кому ні. Тож судитимемо по справах, а час все покаже.

А от найскандальніше призначення, про яке вже згадувалося, пов’язане з ім’ям Петра Литвина — молодшого брата екс-голови Верховної Ради Володимира Литвина і екс-очільника Держприкордонслужби України Миколи Литвина.

Відразу відзначимо, що розслідування Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради не знайшло підтвердження того, в чому звинувачували генерала Петра Литвина (див. вище). Втім, навіть знаючи такі результати офіційного розслідування, керівник Комітету ВР у закордонних справах Ганна Гопко з трибуни парламенту на пленарному засіданні в середу заявила: «Одним із наших послів (у Вірменії) став Петро Литвин, який утік з Іловайська». Ну а ті, хто разом із Литвином воював на Донбасі, були шоковані і обурені таким кадровим рішенням Президента. «Саме цей генерал драпав із підлеглими, оголивши нам фланг, що дозволило швидше завершити оточення міста Іловайськ, — розповів нардеп Андрій Тетерук, який 2014-го командував полком «Миротворець» та виходив з оточення в Іловайську. — Ми чомусь мали сили, перебуваючи у меншості, тримати навалу ворога та завдавати йому шкоду. А він драпав».

Як бачимо, чехарда з кадрами триває. І, мабуть, ніхто, як і нардеп, не знає, чим вона закінчиться. Втім, якщо проводити паралель зі світом танцю, кадрову свистопляску можна порівняти з дуже популярною свого часу в Європі та Російській імперії кадриллю. Її остання фігура називається «Фінал» і закінчується галопом, який у дореволюційних джерелах називали ще «галопадом»...

Не хотілося б такого фіналу. За державу прикро.