• Слава України

Апостол української державності

Володимир БУРБАН.

У переддень свята Основного закону нашої держави вшануймо ім’я головного автора першої Конституції України — Пилипа Степановича Орлика, гетьмана, найближчого соратника Івана Мазепи, дипломата, поета і публіциста, поліглота і полеміста.

КАЖУТЬ, відомий у світі паризький аеропорт «Орлі» названо на честь Григора Орлика, маршала Франції, генерал-поручика, члена королівської ради, героя Семилітньої війни. А був цей достойник сином українського гетьмана Пилипа Орлика, що, як і батько, все життя боровся за торжество ідеї української незалежності.

Вражає, що Пилип Орлик, не будучи «чистим» українцем (походив зі знаного чеського роду з польсько-литовськими і українсько-білоруськими коренями), явив зразок саме українського патріота. Народився він 11 жовтня 1672 року в селі Косута неподалік Вільнюса. В юні роки перебрався до України і всією душею прикипів до своєї другої батьківщини. Здобув ґрунтовну освіту в знаменитій Києво-Могилянській академії. Здібний і комунікабельний юнак швидко збудував кар’єру: працював писарем у канцелярії митрополита, управителем справами, генеральним писарем і радником Івана Мазепи. Узяв шлюб із дочкою полтавського полковника Григорія Герцика з козацького роду гебрейського походження. Мав трьох синів і дві дочки.

Виявив неабиякі лінгвістичні й літературні здібності. Знав латину, давньогрецьку, французьку, німецьку, шведську, польську, російську — всього понад 10 мов. Є автором багатьох поезій, панегіриків, політичних трактатів «Вивід прав України», «Маніфест до європейських урядів». Протягом останніх 20 років вів ґрунтовний «Діаріуш» («Щоденник подорожнього»), виданий уперше Гарвардським університетом 1989 року.

Улюбленець і найближчий довірник Івана Мазепи, Пилип Орлик після Полтавської катастрофи на козацькій раді був обраний гетьманом, здійснив похід на Правобережну Україну, але через брак військових сил і фатальну непостійність кримського хана перемоги не здобув. Протягом 30 років залишався гетьманом в екзилі.

Найбільшим здобутком Пилипа Орлика стала «Конституція прав і свобод Запорозького Війська». Цей унікальний документ проголошував як основну засаду незалежність України від Польщі та Росії і взагалі від будь-кого: «Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування». Православ’я проголошувалося державною релігією на правах автокефалії. Визначалися кордони України з поверненням їй територій, захоплених Польщею та Росією.

Передбачена Конституцією владна вертикаль і досі вражає своїм ліберальним і демократичним духом, не знаним за тих часів. На чолі держави стоїть гетьман — усталена в народі постать ватажка. Гетьман здійснює загальний нагляд за діяльністю адміністративних органів, виборами вищих урядовців. Вирішує питання зовнішніх відносин, фінансів, землеустрою. Але не самочинно, а в погодженні з Генеральною військовою радою, що обирається з представників різних верств населення. Такий своєрідний «козацький парламент» мав збиратися тричі на рік — на Різдво, Великдень і свято Покрови. Гетьман не міг на свій розсуд розпоряджатися державною скарбницею, земельними угіддями. Законом заборонялися утиски сільського населення, скасовувалися ненависні народові державні монополії, ярмаркові податки та низка інших поборів. Від податків звільнялися козацькі вдови та сироти.

Можна тільки уявити, які наслідки мала б Конституція Пилипа Орлика, перша Конституція в Європі, якби вдалося втілити її у життя. Після відомих подій гетьман 1714 року виїхав до Швеції — почалася його 30-річна одіссея Європою. Він прагнув створити коаліцію держав, які виступили б проти Росії та допомогли унезалежненню України. Його візити, численні ноти і меморандуми до правлячих дворів Австрії, Пруссії, Англії, Голландії, Франції, Папи Римського зустрічали у найкращому разі, тільки співчуття. Європа хронічно не усвідомлювала небезпеки російської експансії. Зрештою, гетьман перебрався до турецьких володінь (грецькі Салоніки), остерігаючись переслідувань царської розвідки.

Росія вже тоді визначалася тотальним шпигунством, використовуючи для цього і дипломатичні служби. Приміром, було нагло вивезено з Гамбурга небожа І. Мазепи, одного з творців Конституції 1710 року Андрія Войнаровського, згноєного у якутському засланні. Російський поет-декабрист К. Рилєєв, якого високо цінував Т. Шевченко, присвятив українському свободолюбцю романтичну поему «Войнаровський». Гірка доля спіткала і Григорія Герцика. У Варшаві люди посла Долгорукого схопили його, доправили в Росію, ув’язнивши в Петропавлівській фортеці. Царські нишпорки полювали і на самого Пилипа Орлика. Один із нападів ледве вдалося відбити. Родина гетьмана переїжджала з місця на місце, переховувалася у монастирях.

Помер Пилип Степанович на 70-му році життя. Син Григор продовжив батькову справу, ставши лідером української політичної еміграції. Таємно відвідав Україну, намагаючись налаштувати зв’язки з козацькими старшинами. Був переконаний, що лише самостійна Українська держава могла б забезпечити стабільність у Європі.

Пилип Орлик і його син Григор, за словами відомої дослідниці української минувшини Наталії Полонської-Василенко, «створили традицію мазепинців-емігрантів, апостолів Української Незалежної Держави, які довгий час лякали Російську імперію».