Молитовні помічники

Антоніна КІЗЛОВА.

28 червня (15 червня за ст. ст.) православні вшановують свв. мчч. Віта, Модеста й Крискентію-годувальницю, котрі постраждали за віру за часів імператора Діоклетіана (284—305).

Віт був сином знатного язичника Гіласа з Сицилії. З раннього дитинства повірив у Господа настільки палко, що отримав дар чудотворіння. За молитвами хлопчика зцілювалися хворі, потім вони приймали хрещення. Коли вийшов імператорський указ про переслідування християн, батько, який доти не переймався вихованням сина, почав змушувати малого принести жертву ідолам. Гілас випробував усе: погрози, побої, спокушання забавами та розкішними наїдками. Коли ж не домігся свого, вирішив убити Віта.

Про це дізналися годувальниця хлопчика Крискентія і його вихователь Модест (християни). Вони таємно вивезли його подалі від дому, до італійської Луканії. Віт і там допомагав недужим молитвами. Коли йому виповнилося сім років, чутки про чудеса дійшли до володаря, і той викликав хлопця та його наставника на суд.

За рішучу відмову зректися Христа обох кинули до темниці, а потім вивели на майдан прилюдно катувати. Тоді з натовпу вийшла Крискентія. Вона відкрито визнала себе християнкою й закликала Діоклетіана до милосердя. Натомість жінку теж віддали на муки.

Тоді Віт вигукнув: «Боже, врятуй і визволи нас силою Твоєю!». Почався руйнівний землетрус, а угодників виніс у безпечне місце ангел. Там Віт помолився, щоб Господь мирно розлучив їхні душі зі знесиленими тілами. Сталося це близько 303 р.

Мощі св. мч. Віта нині перебувають у соборі, котрий на честь подвижника 1344 р. заклав у Празі князь Вацлав, згодом долучений до лику святих.

Слов’яни часто вимовляли ім’я Віт як «Вид», тож поступово стали сприймати святого перш за все як молитовника про хороший зір.

У св. мч. Модеста віряни традиційно просять молитов про здоров’я худоби, особливо про її захист від заразних хвороб.

29 червня (16 червня за ст. ст.) — день св. свт. Тихона Амафунтського (кінець ІV ст. — 435 р.).

Тихон народився в м. Амафунті (Кіпр, найближче сучасне місто — Ларнака) у благочестивій заможній родині, отримав гідну освіту. Щиро співчував усьому живому. Наприклад, один садівник обрізав і викинув суху винограду лозу. Хлопець зібрав її, посадив у своєму саду й помолився, щоб вона прийнялася. Плоди цього винограду Тихон усе життя жертвував на вино для таїнства причастя (недарма святого здавна вважають молитовним покровителем виноградників і виноградарів).

Юнака досить рано прийняли до церкви читцем, незабаром висвятили в диякона. Коли помер єпископ Амафунтський, на його місце одноголосно обрали Тихона. Святитель непохитно викорінював на Кіпрі залишки язичництва, особисто проповідуючи навіть у найменш дружніх громадах, допомагав нужденним, на його прохання Господь повертав глузд біснуватим та здоров’я безнадійно хворим.

На Русі угодникові присвятили багато церков. 1861 р., коли труну з тілом Тараса Шевченка перевозили до Канева, перша зупинка була якраз у храмі св. свт. Тихона Амафунтського біля Арбатських воріт (Москва).