• Про тих, хто поруч

Вікова зоря Степаниди Кухар

Валерій МАРЦЕНЮК.

Хмельницька область.

ЖІНКА народжується, щоб принести в цей світ красу, тепло і ніжність, затишок у домівку, кохання... Саме такий життєвий принцип сповідує Степанида Володимирівна Кухар із села Вишнівчик Чемеровецького району Хмельниччини, яка цього року відзначає свій 100-літній ювілей.

В її біографії вистачало чимало труднощів і випробувань. Уже з перших днів війни з маленьким сином Сергійком проводжала чоловіка на фронт захищати Батьківщину від німецько-фашистських загарбників. Там її Василя тяжко поранили. Додому повернувся інвалідом. Жінка пережила холодну й голодну окупацію. Нелегко жилося й у повоєння. Коли фронт відкотився на Захід, разом із іншими жінками орала зранені війною колгоспні поля, розбудовувала зруйноване фашистами народне господарство. Але на долю Степанида Володимирівна не нарікає. Вважає її загалом щасливою.

Подружжя Кухарів прожили у парі понад 50 років. Виховали 11 дітей, які подарували батькам 15 онуків, 17 правнуків і трьох праправнуків. Василь Григорович, на жаль, декілька років як пішов у вічність. Нині життєве надвечір’я Степаниди Кухар оточене турботою та піклуванням її найрідніших людей. Проживає ювілярка з сином Василем, поряд на одному подвір’ї мешкає і донька Зіна.

— Наша мати ніколи не могла збагнути, як це вважати дітей своїм тягарем. Разом із батьком прагнули, щоб ми стали добрими людьми, справедливими і чесними. І ми їх довір’я виправдали, — каже син Петро Васильович, майстер виробничого навчання Вищого професійного училища №4 м. Хмельницького.

А ще Степанида Володимирівна наставляла своїх дітей: добром обігрій ближнього, поділися окрайцем, передай дітям у спадок чесність і порядність. Ці материнські уроки — на все життя. Нині вони передають їх онукам і правнукам.

Доброго здоров’я вам, Степанидо Володимирівно. Як кажуть у народі, з води і роси ще на многії літа!