Ой горе тій Чайці

_{На заповідних землях Олешшя назріває екологічна катастрофа}

Василь ПІДДУБНЯК.

Херсонська область.

ВІТЧИЗНЯНІ екологи (час від часу, щоправда) б’ють на сполох. Дніпро, головна ріка України, третя за площею басейну і четверта за довжиною річка Європи, серйозно хворіє і екстрено потребує порятунку. Не буде підмоги, то вже за 350 років водна артерія може перетворитися на скупчення боліт.

Безрадісний прогноз, що там казати.

Передбачаю, що друга після радіоактивного на століття Чорнобиля катастрофа почнеться, швидше за все, з історичної місцини — Олешшя, а точніше — із рукава Дніпра Чайки, який у народі зазвичай називають річкою.

Люди у наростаючій тривозі і щоденному страху через те, що відбувається.

А відбувається вже зараз те, що в Апокаліпсисі Іоанном Богословом прописане: «Ангел волає до всього людства, як до того, що здатне чути це благовістя, так і не здатне до того, закликаючи молитись Богу, який створив небо і землю, і море, і джерела вод. Наступ суду буде несподіваний, бо Бог як блискавка та вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського». (Мат. 24:27).

Як ніхто інший, відчувають наближення катастрофи стурбовані жителі Олешшя. У коротенькому листі на адресу голови облдержадміністрації Андрія Гордєєва мешканці Олешок і Олешківського району сповіщають обласну владу: Чайка замулилася настільки, що вода в ній уперше за сотні чи, може, й тисячі років (!) перестала текти. А раз перестала, то від застояної води до сморідного болота навіть в «екологічно чистій» області — один крок.

Автори послання до свого колективного листа додали кілька вражаючих документальних знімків на підтвердження того, що Чайка вмирає.

Дивитися на ці «документи епохи» під боком (якщо не на самій території) Нижньодніпровського національного природного парку страшно. Змертвілі марсіанські краєвиди не викликають такої тривоги за майбутність всесвіту.

Вмирає Чайка не в обрамленні плакучих верб і трав шовкових, а в гнилих очеретах, пластиковому непотребі, приватних каналізаційних стоках, що прориваються із хаотично, з грубим порушенням закону, забудованих «хатинками» берегів…

Люди, що селилися на берегах Чайки, щедро брали із неї все: воду, рибу, родючий намул (сапропель) на городи… І Чайка людям нічого не шкодувала!

Та прийшла пора і Чайці віддати належне за труди і щедроти її. Передовсім — почистити русло, залужити і залісити береги, заборонити у водоохоронній зоні всяке будівництво, навіть якщо забудовник велике цабе провінційного масштабу, прокурор чи суддя, котрі будуються на чесно, аякже, зароблені кошти…

Так мало би бути там, де до Природи ставляться не як до «резервату вседозволеності», а як до храму. Та де там!

Востаннє русло Чайки чистили ще у першому 10-літті нового століття. Якщо вірити даним обл-водгоспу, із 20 кілометрів (така довжина цього рукава Дніпра) спромоглися тоді оздоровити лише 1,45 кілометра річища. І все! Команда земснаряда помахала ручками. Щоправда, через певний час «землекопи» знову повернулися до Чайки. Але не з тим, щоб помилуватися ренесансом водної артерії, а з іншою місією.

Знову заревіли мотори, забігали робітники, замахали руками «карасі» місцевого бізнесу. Серед тієї публіки засвітилися і прокурори, судді, екологи… Але не для того прибули, щоб зупинити наругу над Чайкою, а з користолюбною метою — урвати шмат землі під хатинку.

А те, що така мета — поперек закону, то хто на той закон зважав? Та ще у місті «вільних матросів» — Цюрупинську (нині Олешки), де тодішній міський голова Василь Плотніков серед перших і собі застовпив кілька соток водоохоронної зони… З його «легкої руки» землевласниками на загарбаному березі Чайки стали невдовзі ще 42 реальні та підставні особи «особливого значення».

На захист берега Чайки стали юннати і громадські активісти. Ударила на ґвалт міськрайонна газета «Вісник Олешшя». Тодішній головний редактор світлої пам’яті Борис Прищепа звертався із запитами в різні інстанції, намагаючись зупинити протизаконну оборудку. Одні мовчали, інші — констатували.

Ось витяг із відповіді, датованої 28 січня 2013 р. за №81/01-32, що надійшла Борисові Прищепі з Інституту географії Національної академії наук України: «Водотоки Конка та Чайка не мають власних річкових долин, оскільки знаходяться в межах заплави р. Дніпро, де Конка є лише її рукавом, а Чайка є рукавом Конки.

(Рукав — бокове річище, що відділяється (відгалужується) на певних ділянках від головного потоку. Поширені в дельтах, де часто самостійно впадає у водойму (Калесник С.В., 1968; Котляков В.М., Комарова А.М., 2007).

Враховуючи природоохоронний статус річкових заплав, природокористування в заплаві р. Дніпра як найбільшої, головної річки регіону і України загалом може здійснюватися лише за умови додержання вимог Водного кодексу України та ряду інших відповідних законодавчих державних актів.

Відповідно ніякої зміни статусу дніпровських рукавів Конка та Чайка бути не може: це — не малі річки.

Старший науковий співробітник кафедри географічних наук О. М. ПЕТРЕНКО.

Науковий співробітник кафедри географічних наук І. А. БАЙДІКОВ.

Вчений секретар Інституту географії Академії наук України С. О. МАРУНЯН».

Газетярі оприлюднили цей лист, сподіваючись на те, що засторога науковців зупинить підкорювачів «цілини». Та де там!

Саме ті новосели і пригнали на Чайку земснаряд. Не для порятунку водної артерії, а для намиву (без усілякої на те проектної документації!) берега під «хатинки». Одночасно чорнороби-землекопи спішно прокладали на цих маєтках каналізаційні мережі «на скид», які невідь-куди тепер упадають. Ревли мотори вантажівок із будматеріалами, розмахували стрілами підйомні крани, розлякуючи над Чайкою не лише спантеличених чайок.

Німецькі загарбники й ті не дозволяли собі такої гульби на природі!

Добром таке освоєння водоохоронної зони не могло закінчитися. І не закінчилося: Чайка, оповита смородом, засмічена непотребом і відходами людської «життєдіяльності», починає гинути. Деякі найбільш «орієнтовані» в екологічних катаклізмах колишні «безхатьки», а нині поки що власники маєтків на Чайці спішно спродують хороми. Тільки й охочих жити «на природі» все меншає. Бо що то за природа, скажіть, коли вже й Чайка текти перестала.

А що буде завтра?

Саме відповідь на це запитання і бажають почути від влади автори листа на адресу голови облдержадміністрації Андрія Гордєєва. Проблема непроста: «хатинок», установлених на забороненому для всякого будівництва березі Чайки, звісно, не прибереш. А от примусити почистити Чайку коштом тих, хто її занапастив, напевне можна. Інакше будинки на захопленому березі можуть повторити долю «мертвих міст», з яких навіть собаки повтікали і куди й вовки не заходять.