• Літа молодії

«Черкас» на Осколі

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

Погасли у темних водах слобожанських річок, озер та ставків купальські багаття, попливли у море вінки дівчат, котрі ворожили на судженого. Пускали їх за водою і юні українки з пластового археологічного табору «Черкас», який розгорнувся над річкою Оскіл, на місці козацької фортеці.

ДРУГЕ літо на пагорбі, де колись стояла Цареборисівська фортеця, облаштовується археологічний пластовий табір «Черкас». Назва у нього промовиста: черкасами називали козаків, які прийшли й оселились у цих місцях у XVII столітті.

Таборяться тут хлопці та дівчата не лише з Харківщини, а й з інших куточків України. Проходять вишкіл, відпочивають та вивчають історію, беручи участь в розкопках разом з відомим археологом і водночас комендантом пластового табору Іриною Голубєвою.

— Для того, аби виховувати молодь патріотами, не варто читати їй нудні проповіді,— вважає Ірина Голубєва. — Потрібно просто розповідати хлопцям та дівчатам про їхню країну, про її багату духовну й матеріальну спадщину, самобутню культуру, талановитий народ... Певна, любов до Батьківщини назавжди закарбується в їхніх серцях.

Місце, де стали табором пластуни, колись називалося Диким Полем. Чотириста років тому сюди прийшли переселенці з Московії. Тодішній московський правитель Борис Годунов вислав сюди воєводу Бєльського. Останній збудував у степу фортецю, назвав Цареборисівською. Щоправда, пробув він тут недовго, лише п’ять років. Бо, бач, надумав оголосити себе південним царем. Коли чутка про це дійшла Москви, то звідти прислали каральну експедицію. Когось стратили, хтось утік... Фортецю спалили. Більше московити сюди не потикалися.

Черкаси, тобто українські козаки, з’явились у Дикому Полі років через 50. Російські царі не раз насилали на них своє військо, щоб покарати за участь у антимосковських заворушеннях. І фортецю палили. Однак українці вперто залишалися жити у місці, яке вони розбудовували, розвивали, окультурювали. Про це свідчить чимало артефактів, знайдених під час розкопок.

Їх тут у землі тисячі: монети, хрестики, ножі, персні, керамічні вироби. Ірина Голубєва каже, що, розглядаючи ці знахідки, порівнюючи предмети побуту, можна дізнатися про рівень культурного розвитку представників тієї чи іншої нації. Скажімо, там, де жили переселенці з півночі, є лише залишки горщиків. Українці ж користувалися в побуті, окрім горщиків, глечиками, мисками, полумисками, тарелями, кришками... Обпалювали посуд як із доступом повітря, так і без, отож він був і білий, і сірий, і чорний. Окрім того, наша національна кераміка орнаментована, розписана.

Про відмінність у побуті черкасів та московитів свідчать і помешкання. Якщо українці мешкали у наземних будівлях, у яких була піч із димарем, то представники московського царства жили у виритих ямах, площею 3 на 3 чи 4 на 4 метри, завглибшки 2 метри, посеред яких були вогнища. Тобто топили сусіди по-чорному. Вони там і спали, і готували їжу, і харчувалися...

Напевне, тоді, у XVII столітті, наші предки святкували тут, на Осколі, й Купала. Отак, як нині пластуни, що одягли на це свято сорочки, які дістали з бабусиних та дідусевих скринь, наплели вінків із квітів і трав.

Утім, не тільки українські скаути влаштували на Слобожанщині свято проти Купальської ночі. На околиці однойменного з річкою села Оскіл відбулося також гамірне, веселе дійство, на яке з’їхалися, зійшлися та припливли на човнах хлопці та дівчата з сусідніх сіл. Відбулося велике щорічне фольклорне свято, присвячене купальським містеріям, і в знаменитій Сковородинівці, що у Золочівському районі. Нагадаємо, що у цьому селі прожив кілька років і завершив свій земний шлях Григорій Савич Сковорода. Тоді воно називалося Пан-Іванівка...

На фото автора: пластунські вінки на Осколі.