• Неоголошена війна

Бойові будні буремного Донбасу

Михайло ВЕДМІДЬ.

ЩОДНЯ на Сході України лунають постріли, вибухають снаряди і міни, у жорстокому двобої сходяться диверсійно-розвідувальні групи і ллється кров. Переважно українська...

Протягом перших трьох днів тижня внаслідок ворожих обстрілів та бойових зіткнень поранення дістали троє наших захисників, один, на жаль, загинув. За даними розвідки, втрати противника за цей час — десятеро пораненими та п’ятеро вбитими.

За цими сухими цифрами — реальні події, що відбуваються на цій химерній гібридній війні. Начебто й перемир’я на фронті, але, як бачимо, воно зовсім не «хлібне», а криваве — з убитими, пораненими і скаліченими як фізично, так і душевно...

Днями у волонтерському фонді «Повернись живим» розповіли історію про військовослужбовця ЗСУ, який відправився на самовільне і вкрай ризиковане бойове завдання. «Після потужного нічного обстрілу один із бійців вирішив посеред білого дня «прогулятися» по ворожих позиціях. Як потім розповідав сам винуватець інциденту, він бажав помсти. Настільки сильно, що не усвідомлював, чим ризикує. Простий піхотинець, як кажуть, тихо прийшов, але голосно повернувся. Він вистрибнув з позиції і пішов через десятки розтяжок у бік ворожого опірника. З бліндажа вийшов терорист, який явно не очікував побачити перед собою українського військовослужбовця. Один постріл, трофей (автомат) — на плечі, гранату — в бліндаж і назад, до своїх...

Хлопця відправили відпочити додому, а підрозділ задумався над посиленням усіх позицій нічною оптикою, адже і ворог може так само несподівано прийти. Зараз багато підрозділів ще потребують додаткових тепловізорів...» — підсумували у Фонді.

Ще одну бойову історію повідала військовослужбовець Вікторія Руденко: «Майже всю ніч не спала, бо взнала, що наші хлопці пішли на завдання та потрапили в засідку... Був бій, і — жодних подробиць... Ви уявляєте мій стан? Але дочекалась нарешті звісточки від «музикантів» і відразу з вами ділюся. Хлопці наші не попали в засідку, а наткнулися на ворожу ДРГ. Одразу, не роздумуючи, вступили в бій. Подяка командиру і всій групі за ювелірну роботу. Так от що маємо: в нас — двоє-«300-х», поранення незначні, від госпіталізації відмовились і готові надалі палити оту наволоч. У них з чотирьох тушок три «200-х» та один «300-й». А тепер — вишенька на торті: отой «300-й» почав волати: «Не убивайте, пожалуйста, я россиянин!». Ну хлопці його і притягнули... Специ вже, напевно, забрали його, добавлять до обмінного фонду. От так і живемо. Війна продовжується. Слава Україні!».