• Актуально

Трамп і Путін про Україну

Михайло ГУБАШ.

Зустріч на початку тижня президентів Сполучених Штатів і Російської Федерації Дональда Трампа і Володимира Путіна у Гельсинкі стала центральною темою всіх провідних ЗМІ світу. Говорили вони і про Україну.

ТАКА УВАГА до перемовин лідерів обох країн зрозуміла, адже від їх результатів залежить найближче майбутнє людства: чи буде його життя відносно мирним і спокійним чи, навпаки, — напруженим і тривожним, на грані конфронтації і можливого зіткнення держав, які удвох володіють 90% ядерних озброєнь.

В Україні на цю зустріч чекали з особливими надіями — з огляду на роль, яку США і РФ відіграли і продовжують грати у конфлікті, пов’язаному з анексією Криму та війною на Донбасі («Я тебе породив, я тебе і...). Ці надії мали підставу. Нагадаємо: ще за пару тижнів до початку зустрічі з Путіним («Сільські вісті» писали про це у номері від 10 липня), Трамп поінформував, що на зустрічі з російським лідером він порушить питання можливого втручання РФ у вибори в США, обговорить конфлікти в Сирії та Україні й інші міжнародні проблеми, а також відносини між Америкою та РФ. Запам’ятаймо ці пункти. Більше того, понад місяць тому, коментуючи підсумки саміту G7, Дональд Трамп заявив: «Ось, наприклад, якщо б Володимир Путін сидів поруч мене за столом замість когось за вечерею напередодні в Канаді, я міг би сказати: «Зроби мені приємність — вийди з Сирії, зроби мені приємність — вийди з України, тобі там не місце» («СВ» від 19 червня).

Тож, як бачимо, Україна могла сподіватися якщо не на остаточне розв’язання проблеми Криму і Донбасу («Без мене мене одружили»), то хоча б на значні кроки в цьому напрямку обох «зацікавлених сторін». Та чи справдилися ці надії?

Судячи з того, що пролунало на спільній прес-конференції за результатами переговорів обох президентів, — на жаль, ні. Так, інформуючи у вступному слові про тематику спілкування з В. Путіним, Д. Трамп назвав усі пункти, які озвучував раніше (див. вище). Усі, крім обоворення конфлікту в Україні. Наче й не було про неї мови. Як же так? Адже він обіцяв підняти нашу тему. Це навіть не холодний душ для тих, хто покладав особливі надії на саміт, — а крижаний. Утім, як відомо, обіцяти не означає одружитися.

Натомість В. Путін у своєму вступному слові таки згадав про Україну — вочевидь, вона йому ближче (у всіх значеннях цього слова). Господар Кремля повідомив: «При обговоренні знову української кризи звернули увагу на важливість реалізації мінських домовленостей. Сполучені Штати могли б рішучіше наполягати на цьому й налаштовувати українське керівництво на цю роботу».

Прикметно, що і надалі, відповідаючи журналістам, Д. Трамп також жодного разу не вимовив слів «Україна» чи «Крим», навіть тоді, коли запитання безпосередньо стосувалися них. Це при тому, що коли мова зайшла про Сирію, американський президент у короткій відповіді шість (!) разів згадав... Ізраїль. От вам і пріоритети. Натомість його російський візаві ще двічі протягом прес-конференції приділив увагу Україні.

Відповідаючи на запитання американського журналіста щодо офіційного визнання Криму російською територією, він, сміючись, сказав: «Президент Трамп (який у цей час посміхався. — М. Г.) говорить про незаконність приєднання Криму до РФ. Ми маємо іншу точку зору. Ми вважаємо, що провели референдум цілком відповідно до міжнародного права, до статуту ООН. Для нас це питання закрите».

Тут варто, мабуть, зауважити, що така трактовка нібито законності анексії українського півострова видається дивною. Все одно, що Україна, скориставшись відповідною ситуацією в Росії, провела б референдум на Кубані (чи у Тюмені або у далекосхідному Зеленому Клині тощо). Та то окрема тема.

Після відповіді Трампа на запитання російського журналіста Путін додав: «Стосовно «Північного потоку-2». Пан президент висловлював занепокоєність у зв’язку з можливим зникненням транзиту через Україну. Я запевнив пана президента в тому, що Росія готова зберегти цей транзит. Більше того, ми готові продовжити транзитний контракт, який закінчується наступного року, у випадку врегулювання суперечки між господарюючими суб’єктами у Стокгольмському арбітражному суді».

З чого випливає, що розмова про Україну таки велася. Проте на тлі мовчанки з цього приводу Трампа обнадійливою ситуацію для нашої держави не назвеш. Дехто навіть розцінив це мовчання як повну здачу України на поталу російському агресорові. Проте навряд чи варто робити такі радикальні висновки, не знаючи напевне контексту розмови.

Не виключено, що впертим небажанням згадувати Україну американський президент хотів ще раз наголосити на провині свого попередника Барака Обами, якого він раніше звинуватив у тому, що дозволив Росії відібрати український Крим. «Я б не допустив цього, якби був на посту президента», — запевнив Трамп.

Уже зрозуміло всім, що чинний президент Сполучених Штатів Америки позиціонує себе великим миротворцем. Насамперед ставить собі заслугу ліквідацію загрози ядерної війни з Північною Кореєю. Те ж саме сказав і стосовно останньої зустрічі в Гельсинкі: «Конструктивний діалог між США і Росією надає нові можливості для відкриття нових шляхів до миру та стабільності у нашому світі. Я краще піду на політичний ризик заради миру, ніж ризикуватиму миром, дбаючи про політичні цілі».

Сподіватимемося, що це не просто слова і що вони будуть підтверджені відповідними конкретними справами. До речі, як зазначають спостерігачі, чинний американський президент на відміну від тамтешніх його «папєрєдніків» поки що виконує всі обіцянки, які дав у своїй передвиборній програмі. За що і має найвищі рейтинги. Ну а нам на тлі його мовчанки щодо України поки що залишається здогадуватися про конкретні домовленості (якщо вони, звісно, існують) тільки зі слів Путіна.

Так, в ексклюзивному інтерв’ю програмі «Время» на Першому каналі (РФ) російський президент повідомив: «Ми говорили по Україні. Там є деякі нові ідеї стосовно способів врегулювання кризи на південному сході країни. Домовилися опрацювати це поки що на експертному рівні. Як на мене, — це позитивний такий елемент руху вперед. Можливо, так я скажу дуже акуратно».

Заінтригував. Що це за нові ідеї і способи? І хто ці загадкові експерти? А головне — чи відомо про це хоча б щось Президентові України?

Чимало вітчизняних політиків та політологів із сумом чи й із гнівом констатували, що Україна на міжнародному рівні втратила будь-яку самостійність, перетворившись із суб’єкта дії на її об’єкт. І з цим важко не погодитись. Проте, коментуючи перші результати переговорів у Гельсинки, політолог Михайло Чаплига заявив, що «зусиллями» теперішньої влади Україна вже втратила навіть статус об’єкта, ставши лише аргументом у грі головних потуг світу.

Дожилися...