• З приводу

Не завжди доступні «Доступні ліки»

Олена КОЩЕНКО.

ВЖЕ рік діє у країні державна програма «Доступні ліки». Реєстр препаратів, вартість яких відшкодовується державою, налічує 143 торгові назви лікарських засобів українського виробництва і 96 — зарубіжного. Із них 47 видаються повністю безплатно, решта — зі значною знижкою. Програму добре профінансовано з держбюджету, пацієнтам було виписано 21 мільйон пільгових рецептів…

Це офіційна статистика МОЗ. А тим часом нерідко чути нарікання, що далеко не завжди можна дістати ліки за програмою. Пацієнтам так і кажуть: «Немає грошей, іще не перерахували». І на «гарячу лінію» Міністерства охорони здоров’я, до речі, теж постійно надходять такі скарги. Як чиновники реагують на ці закиди? МОЗ на своєму сайті опублікувало роз’яснення з порадою спершу вимагати ліки, передбачені програмами державних закупівель, у головних лікарів. І тільки в разі відмови повідомляти про це напряму в їхнє відомство. Тобто спочатку, мовляв, спробуйте розібратись і пошукати правду в рідній поліклініці. Вочевидь, у МОЗ вірять, що з медичних закладів уже повністю викорінено хабарництво...

Тим часом не секрет, що інколи пацієнт, втомившись від постійної боротьби за свої права, «капітулює»: натякає лікарю, що готовий віддячити йому за безкоштовний рецепт. Днями до редакції зателефонував читач, який потрапив у таку ситуацію. Чоловік, що мешкає в одному з райцентрів і вже чимало років хворіє на діабет, ніяк не міг добитися від ендокринолога рецепта на безоплатне отримання інсуліну. То його відсилали робити якісь додаткові аналізи, то зникла медкарта пацієнта, то не було висновку кардіолога, який саме на місяць пішов у відпустку. Коли ж ендокринолог сказала, що для одержання рецепта треба лягти на кілька днів у лікарню, людина не витримала. «А можна без лікарні? Я у боргу не залишусь...» Наступного дня він мав «безкоштовний» рецепт, за який виклав 200 гривень. «А хіба я один такий? Ось вам і доступні ліки, — виливав душу чоловік. — Супрун наче на Місяці живе. Намалювала собі картинку і тішиться». Але назватись і висвітлити цю історію в газеті він категорично відмовився. Мовляв, йому ще до цього лікаря звертатись, адже іншого ендокринолога в містечку немає. А хіба чиновники МОЗу його захистять? У кращому разі винесуть лікарю догану, а про чоловіка дуже швидко забудуть... Не до людей їм, вони реформами займаються.

Ось така сумна історія. Як запобігти зловживанням, зокрема у медичній сфері? Це дуже болюча проблема для всього суспільства. На думку експертів, поліпшити ситуацію може запровадження ліцензування лікарів. Так ведеться у всьому цивілізованому світі. Будь-яка скарга пацієнта на лікаря перевіряється не колегами по лікарні, а незалежною ліцензійною комісією. І кожен лікар остерігається, щоб справа не потрапила на її розгляд. Бо навіть за невелике порушення його можуть позбавити ліцензії або взагалі заборонити займатися лікарською практикою.

Щоправда, у нас зроблені перші кроки щодо запровадження громадського контролю у галузі медицини. Наприклад, працює мобільний додаток для телефону «Ліки-контроль», де можна подивитись, які ліки і в яких лікарнях є в наявності. Крім того, з 2016 року діє наказ МОЗ про те, що всі медустанови мають виставляти на своїх сайтах списки наявних ліків. І ця інформація має оновлюватися щотижня. Але це крапля в океані. До того ж навіть ці послуги доступні далеко не всім...

Таким чином, розрекламована урядовцями у рожевих тонах програма «Доступні ліки» все ж пробуксовує. На словах — одне, а на ділі, на місцях, інша ситуація. Про причини такого стану речей добре знають урядовці. Але хіба народу від цього легше?