Наша пошта

• Моє село

Загубилося під лісом

Іван СЕРГІЄНКО.

с. Качанівка

Охтирського району

Сумської області.

КАЧАНІВКА, відкрита всім вітрам і дощам, неначе заблукала серед поля, прилаштувалася ближче до лісу та й відбилася від шляху. Немає її ні на картах, ні в довідниках. Це село, як і багато інших, просто загубилося на великій дорозі до світлого майбутнього.

А раніше воно гуло, як вулик. Славилося ген-ген за межами району власною свинофермою. З роками через нестачу робочих рук це приміщення переобладнали під пташник. Донедавна ще залишалася комора, збудована за панських часів. Немає вже ні її, ні клуні, ні силосних цегляних ям.

Загалом у мене із фермою пов’язано багато спогадів. Пригадую ось такий випадок. Свого часу ферму охороняли жителі села. Робив це і мій дідусь. У старенькій шапці, битих валянках, підперезаній куфайці дибав він, тримаючи ліхтарик і спираючись на ціпок. Обійшовши всю територію, прямував до воза, який стояв посеред двору ферми. Якийсь час дід на ньому сидів, поглядаючи на зоряне небо, а потім вмощувався на сіні й засинав, зморений. Та час од часу все ж прокидався й окрикував територію, відлякуючи можливих злодіїв. Якось пізнього літнього вечора парубки повертались із вечорниць і почули всім знайомий дідів окрик. Підійшли до місця, де блаженствував у солодких снах сторож, і відкотили воза у сад, що за фермою. Впоравшись, повсідалися покурити. Коли дід прокинувся, не зрозумів, де він, і почав стривожено розпитувати парубків, що з ним трапилось. Добре тоді посміялися односельці!

...Завмирає нині життя в Качанівці. Єдина вулиця таїть у собі мовчання порожніх осель, завалених колодязів, мертвих садів із сухим гіллям, що пронизує небо. Село тримається на дев’ятьох мешканцях, переважно пенсійного віку. Воно відкрите всім вітрам, дощам і сніговіям…