Старість у тенетах шахраїв і закону Олена КОЩЕНКО. В Україні давно процвітає злочинний «бізнес» на самотніх людях похилого віку, які мають нерухомість. На них полюють шахраї різного штибу, пропонуючи підписати договір утримання в обмін на успадкування майна або дарчу. Прикладів, коли довірливі люди через це не лише втрачають майно, а й гинуть, є чимало. На жаль, наші закони і суди аж ніяк не завжди здатні вчасно захистити їх або хоча б відновити справедливість. Псевдоблагодійники на чатах ЧИ НЕ НАЙПОШИРЕНІШОЮ злочинною схемою по всій країні є шахрайство, коли під виглядом благодійних організацій підписують із самотніми українцями договір про догляд в обмін на отримання житла. Але угода укладена таким чином, що після її підписання стара людина фактично залишається і без квартири, і без реального опікування. Зазвичай псевдоблагодійники орудують у великих містах та селищах, де їх мало хто знає. Ще на пам’яті у багатьох резонансна торішня столична афера, яка навіть кинула тінь на Раду ветеранів Києва. Саме до неї якимсь чином пробрався такий собі Володимир Петрович Опришко, який, користуючись членством у цій організації, впродовж чотирьох років збирав дані про самотніх столичних пенсіонерів та їхню нерухомість, а тоді влаштовував на них справжні облави — обдзвонював, вітав зі святами, роздавав продуктові набори і гроші. А коли втирався у довіру, то вже від себе особисто пропонував підписати договір довічного утримання. З’ясувалося, раніше він працював в організації «Пенсіон», яка займалася укладанням договорів довічного утримання. Тільки тепер він був засновником фонду «Єдність поколінь» і компанії «Гведдер»… Тоді, як тільки вибухнув скандал, столичні журналісти провели розслідування, яке шокувало суспільство. Виявляється, у ветеранських організаціях загалом неофіційно існує такий спосіб «підробітку». Існують навіть усталені розцінки. Так, медійники отримали дані, що за «наводку» на жертву-пенсіонера рядові члени ветеранських організацій отримують по 500 гривень, а голови районних організацій — по тисячі доларів… Загалом це копійки у порівнянні з потенційним прибутком шахрая. Так, однією з його жертв виявився самотній киянин Станіслав М-ов, який повірив щедрим обіцянкам про догляд і погодився відчужити на користь «благодійників» свою квартиру у самому центрі столиці, на Печерських пагорбах, яка на ринку нерухомості коштує щонайменше мільйон гривень, за… 80 тисяч гривень. Як тільки він підписав угоду, «свято вірячи у людську порядність» (через що, власне, її прискіпливо й не прочитав), відразу ж опинився на вулиці. Бо у документі були, як з’ясувалося вже згодом, певні юридичні нюанси. Засновники фонду «Єдність поколінь» і компанії «Гведдер», які очолює Опришко, виявилися справжніми квартирними магнатами. Мінімальний прибуток з однієї такої угоди — 350 тисяч гривень. Слідство встановило, що на їхньому рахунку близько сотні квартир, які вони нібито отримали за договорами про довічне утримання людей похилого віку. За оцінками, ця нерухомість коштує загалом щонайменше 80 мільйонів гривень. Але хіба у нас фонд «Єдність поколінь» один такий на всю Україну? Їх сотні — добре обізнаних із законами, через що й укладають угоди зі старими людьми таким чином, що до них, як то кажуть, не підкопаєшся. І закон у такому разі на боці злочинців, адже, з юридичної точки зору, все чесно, прозоро і добровільно. А намір ошуканства ще треба в суді довести. Аж ніяк не у кожного ошуканого є на це сили і гроші. Про мораль тут і не йдеться. «Це ж донька моєї сестри» А ТИМ ЧАСОМ першопричину ймовірності таких злочинів юристи все ж убачають в елементарній правовій неграмотності громадян. Які до того ж перш ніж підписати доленосну для них угоду, заздалегідь не проконсультувались із незалежним юристом. Не розпитали його про правові наслідки такого кроку для себе. А якщо і звернулися, то вже тоді, коли припекло. Історія, яку повідала редакції 83-річна Марія Павлівна Назаренко, жителька містечка Обухів, що на Київщині, — найкрасномовніше тому підтвердження. Ця згорблена жінка з виробленими мозолястими руками, яка до того ж через катаракту ще й сильно слабує на зір, каже, що подолати нелегкий для неї шлях із Обухова до Києва такої спекотної серпневої пори її спонукали пошуки справедливості і захисту від «свавілля племінниці», якій два роки тому мала необачність подарувати свою хату. — Думала, це ж кровинка, донька моєї сестри, буде до кого прихилитися на старість. І припустити не могла, що вона зі мною так поведеться: і лупцюватиме до струсу мозку, і з хати виганятиме… Виявляється, не завжди Марія Павлівна була самотня. Був у неї чоловік, Володимир Єлисейович Назаренко, троє дітей. Він трудився на цегельному заводі у селищі Корчувате, що поблизу Києва, а вона — дояркою у місцевому радгості «Петровський». Коли у 1960-х роках робітникам радгоспу роздавали ділянки для житлового будівництва, то і дружній сім’ї Назаренків перепало тридцять соток. — Це у самому центрі Обухова, на вулиці Вербовій, 19, понад берегом річки, коло переліска, — розповідає жінка. — На них ми самотужки звели цегляний будинок на п’ять кімнат і посадили великий сад. Думали, будемо у ньому вдвох до самої старості вікувати. Проте доля немилосердна: забрала у мене чоловіка, який помер у 47 років, потім одного за одним двох уже дорослих синів, а вісім років тому — і донечку Тетяну, яка дуже мене жаліла і до мене прихилялася. Вона страждала від домашнього насилля, чоловік забив її до смерті... Не знаю, як я те і пережила. Світ став немилий, замкнулася у своїй хаті. Самотиною ниділа. Згодом, за словами Марії Павлівни, стала вчащати до неї племінниця Алла. Повне ім’я — Алла Миколаївна Крупа. Вечорами виливала їй господиня хати душу. Зрештою Алла попросилася: «Тьотю Маріє, а можна я у вас трохи поживу? Вам же веселіше буде». І стара жінка погодилася. Проте невдовзі племінниця здалеку завела розмову: «Тьотю, ви вже старі, вам потрібний догляд. Подаруйте мені хату, а я вас за це догляну. Будете у мене як квіточка...». Повагавшись, Марія Павлівна погодилася й на цю пропозицію. Та невдовзі після того, як стара жінка поставила у нотаріуса свій підпис на дарчій, племінницю, за словами гості редакції, наче підмінили. — Стала встановлювати свої порядки. Зокрема, привела співмешканця, який любить оковиту. Почалися в моїй хаті п’янки-гулянки допізна. Я тоді по хаті вже вільно пересуватись не могла: туди не ступи, туди не ходи… На кухню не мала права вийти, коли вони там. А щоб не заважала, Алла веліла мені перебратися у найменшу з п’яти кімнат. Я їй дорікнула: ми ж не домовлялися. Проте Аллу наче підмінили: «Моя хата, що хочу, те й роблю. А будете, тьотю, тут іще командувати, то ночуватимете під тином у сусідів. Вам зрозуміло?». Марія Павлівна відмовилася «розуміти» таку наругу над собою. А за таку «непокірність» уже не раз була відлупцьована племінницею і її співмешканцем. Останній кілька разів бив до струсу мозку. Сусіди, свідки таких сварок, стали перестрічати Марію Павлівну і казати: «Що ж ти наробила? Ти ж собі вирок тією дарчою підписала, вони ж тебе зі світу зживуть». Порадили старенькій не мовчати, а звертатись у поліцію і до суду. І вона вирішила боротися! Знімала побої, взяла довідку, коли лікарі констатували у неї струс мозку. Зрештою, звернулася до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області із запитанням: «Чи можна якось скасувати дарчу на хату?» За її справу взявся адвокат Сергій Анатолійович Стельникович. Подарував — вважай пропало? ДОСВІДЧЕНИЙ адвокат співчуває ошуканій племінницею жінці. Передовсім пояснив їй, що та зробила важкопоправну помилку, подарувавши хату іншій людині, при цьому не прописавши в угоді жодних умов щодо догляду (на словах так щедро обіцяних племінницею). Проте якщо на руках є довідки про побої та звернення до поліції, то потрібно покарати родичку та її співмешканця за нанесення тілесних ушкоджень. Тож для початку вони подали до суду. Як зазначив адвокат, на підставі його позитивної ухвали (якщо така станеться) вони зможуть подати другий позов до суду, щоб домагатися вже скасування дарчої угоди… В Обухівському райсуді Київської області суддя Олексій Богданович Тиханський уже взявся до слухання кримінальної справи. 14 серпня мало відбутися чергове слухання, проте розгляд справи перенесли. Аж на 28 вересня. Втім, час летить невблаганно, жінці вже скоро має виповнитися 84… — Більше за все тепер боюся, що просто не доживу до того дня, коли справедливість запанує, — у розпачі витирає сльозу стара жінка. — Уже не знаю, до кого й звертатися по допомогу. Ми зв’язалися з сусідами — свідками зі сторони, які також розповіли чимало неприємних подробиць про «не життя, а справжнє щоденне ходіння по муках через знущання племінниці» цієї жінки. Громадськість теж на її боці, але правди ніде діти — Марія Павлівна сама ж і подарувала хату. Проте ніхто в народі не скасовував звичаєве право, громада теж має вплив на негідників. — За великим рахунком причиною цієї сумної історії є правова необізнаність співвітчизників, надто людей похилого віку. Їхня довірливість. І віра у те, що обманювати негарно. Думала, раз тобі усно пообіцяли, то це має силу закону. Однак це не так, — прокоментував ситуацію телефоном адвокат. Тим часом в Україні шахраї продовжують масове полювання на нерухомість самотніх пенсіонерів, розставляючи на них законодавчі пастки. На жаль, коли до старих людей приходить прозріння, буває вже надто пізно. 83-річна наша співвітчизниця нині домагається справедливості в суді. Чи ж діждеться? |