• Геополітика

Про що промовчали Путін із Меркель

Михайло СЕРДЮК.

Робоча поїздка президента Росії до Німеччини, де він провів понад тригодинну розмову з канцлером Ангелою Меркель, викликала у світі неабиякий інтерес.

ВОНО й зрозуміло — з огляду на роль двох держав у сучасній світовій політиці. Тому оголошення результатів перемовин двох лідерів усі чекали з нетерпінням. Чекали-чекали і... не дочекались. Усупереч усталеній практиці «високі сторони» після завершення зустрічі тет-а-тет спільної прес-конференції за підсумками переговорів проводити не стали. Мовляв, усі теми, що ми обговорювали, були проанонсовані перед зустріччю: ситуація в Сирії, в Україні, ядерна програма Ірану, права людини та питання завершення будівництва газогону «Північний потік-2».

Тож про що саме говорили між собою два політики, достеменно нікому, крім них самих, не відомо. Тим паче, основний час спілкувалися без перекладачів. Це можна розглядати як те, що прагли мати додаткову гарантію від витоку інформації — інколи перекладачів, наприклад у США, залучають як свідків-інформаторів при проведенні розслідувань, що зачіпають питання національної безпеки.

Ось вам переваги знання іноземних мов! Утім, якою саме спілкувалися Путін із Меркель, також ніхто з широкого загалу не знає. Бо перший, як колишній шпигун-розвідник у Німеччині, вільно володіє мовою Гете і Шилера, так само, як і колишня німецька комсомолка — російською. Тож різного роду коментаторам — світовим ЗМІ, політикам, експертам — довелося, образно кажучи, ворожити на кавовій гущі.

Втім, якщо керуватися логікою і здоровим глуздом, можна з великою долею імовірності припустити, що теми, згадані вище (Сирія, Україна, Іран, «ПП-2»), таки обговорювалися. Зауважмо: до всіх цих проблем дотичні Сполучені Штати Америки, чию роль у їх розв’язанні важко перебільшити. Зокрема, щодо газогону, який прокладається по дну Балтійського моря. Як не дивно, але в цьому питанні Росія і Німеччина виступають союзниками, а США — їхнім противником, оскільки хочуть продавати Європі власний газ. Як ФРН і РФ спільними зусиллями подолати спротив Америки завершенню будівництва «Північного потоку-2»? Хіба це не тема для таємної — без свідків — розмови? До речі, у своїх стислих заявах перед переговорами ані вона, ані він жодним словом не згадали Сполучені Штати. Така мовчанка є вельми «красномовною». Як казав давньоримський політик Цицерон: «Коли мовчать — кричать».

Безумовним є те, що зустріч двох «важковаговиків» світової політики принесла дивіденди їм обом передусім у сфері «внутрішнього споживання» — серед виборців. Представники німецького бізнесу, які зазнають втрат од накладених на Росію санкцій, ще раз відчули підтримку з боку А. Меркель. Водночас пані канц-лер продемонструвала Америці, що в разі продовження тиску на Європу остання здатна вести самостійну політику, яка суперечитиме інтересам США.

Що ж до В. Путіна, так у нього взагалі вийшов «бенефіс»: росіян укотре переконали, що, незважаючи на агресивну політику, зокрема анексію Криму і гібридну війну на Донбасі, світові лідери не бойкотують керманича Кремля, а на рівних зустрічаються з ним і консультуються. Ще й на весілля міністра закордонних справ Австрії запрошують!

Втім, нас більше цікавлять питання, пов’язані з Україною. На жаль, тут наша держава, будучи об’єктом, а не суб’єктом переговорів, залишається, як кажуть, при своїх інтересах.