• З приводу

Де родився, там і згодився

Маргарита СИТНИК.

Близько чотирьох мільйонів українців постійно працюють за кордоном — такі дані оприлюднив віце-прем’єр П. Розенко. А міністр соцполітики А. Рева «дописав» картину: на сезонні роботи, за його інформацією, щороку виїжджає близько дев’яти мільйонів співвітчизників.

ЦИФРИ, оприлюднені урядовцями, красномовні. Та от чи чекають на заробітчан золоті гори за кордоном і який на смак чужинський хліб? Фахівці Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) провели відповідне дослідження. Згідно з його результатами, 43% опитаних заробітки до душі не припали і повторювати цей досвід вони не планують.

Типова «заробітчанська історія» має такий вигляд: людина оформлює документи на роботу, скажімо, в популярній нині Польщі, виклавши за це певну суму — так би мовити, інвестиція з розрахунком заробити набагато більші гроші. Зазвичай метою стоїть прид­бання чогось «великого» (житла, авто тощо) або забезпечення гідного майбутнього дітям. Обіцяють вакансію на фірмі — наприклад, водієм електрокара. Із колегами по заробітках минули кордон і дісталися місця, де обіцяв зустріти роботодавець. Й тут може виявитися, що він зайнятий (а то й узагалі відмовився від «трудового десанту»), чи обрана вакансія вже не вільна. Людина змушена шукати іншу роботу, й часто влаштовується не слюсарем, скажімо, а мийником — із меншим доходом, звісно.

Оплата некваліфікованої праці непорівнювана з нашою — пересічні заробітчани отримують у перерахунку близько 20 тисяч гривень. Фахівці — більше. Але далеко не всі підприємства забезпечують житлом та харчуванням, тож ці проблеми людям доводиться вирішувати самостійно. Українці намагаються заощаджувати, поселяючись у хостелах. Ліжко-місце в кімнаті на чотири-п’ять осіб коштує як оренда однокімнатної квартири в спальному районі столиці — тобто в середньому тисяч п’ять гривень на місяць. Ще треба відмінусувати продукти за тутешніми цінами, розрахованими на доходи поляків, яким платять незрівнянно більше, ніж заробітчанам... «У Польщі я зароблятиму 17 тисяч гривень. Але відняти проїзд, відняти поїсти, вислати дружині. Бачу, що я нічого там не заробляю», — поділився досвідом один із опитаних, Руслан С., який після мандрів повернувся додому і влаштувався на попередню роботу — слюсарем-ремонтником на «Запоріжсталь».

Нелегальна робота — суто лотерея. «Хазяї» не гребують наживатися на заробітчанах, «кидають» їх на гроші, а добитися справедливості неможливо: погрожують подзвонити у поліцію чи прикордонслужбу... Загалом порушень прав трудових мігрантів настільки багато, що в Польщі вже організовано кілька профспілок для захисту їхніх інтересів. Одне з головних відхилень від законів — роботодавці не страхують приїжджих працівників. А заробітчанський хліб не «офісний», це робота дуже небезпечна і травматична... Окрема тема — заробітчанство в Росії, державі-агресорі. Не буду зараз зачіпати «морально-етичний» аспект, але приверну увагу до попередження Мін’юсту. Відомство закликає українців не вірити оголошенням про роботу кур’єром у Росії за підозріло велику зарплату. Із високою імовірністю можна стверджувати, що заробітчанин, який «клюнув» на це, буде змушений доставляти не їжу чи листи, а... наркотики.

Згідно з даними ще одного опитування КМІС, майже 64% респондентів на запитання, чи замислювалися про виїзд з України, відповіли заперечно. Причина нехитра: страх. Мовний бар’єр, незнання прав у чужій країні... Крім того, люди бояться відчути себе на чужині «другосортними». І платня менша, ніж у «корінних», і образити, а то й побити можуть на ксенофобському ґрунті. Особливо в Польщі, де антиукраїнська істерія останнім часом уражує все більше людей. Також багато співвітчизників не наважуються покуштувати заробітчанського хліба, бо розуміють: ніякого кар’єрного зростання чи професійного розвитку там для них не буде, а щоб чогось добитися, треба докласти набагато більше зусиль, ніж удома. Відлякує й загроза втратити соціальні зв’язки — із сім’єю, родичами, друзями.

Третє дослідження КМІС свідчить про оптимістичні тенденції: понад половина опитаних вірить, що на Батьківщині все налагодиться в найближчі 5-15 років. Що ж, будемо сподіватися...